Про УКРЛІТ.ORG

сокіл

СО́КІЛ1, кола, ч.

1. Хижий птах родини соколиних з міцним гачкуватим дзьобом, кривими кігтями і довгими гострими крильми. І сокіл вище сонця не літає (Укр.. присл.., 1963, 45); Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? (Шевч., І, 1963, 4); Нагорі вона [вежа] вся обмережана візерунчастими гратами: там нібито тримали соколів, навчених для ханського полювання (Гончар, Тронка, 1963, 177); * У порівн. Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл (Вовчок, І, 1955, 90); [Гість 8:] Бачте — соколом прилинув [Іван] (Олесь, Вибр., 1958, 442).

2. перен., уроч. Про радянського льотчика і радянський літак. Був син льотчик.. Скільки їх, соколів, ціле літо шугає під самим небом, і навіть взимку чуєш їхній гуркіт десь за хмарами..! (Гончар, Тронка, 1963, 63); Понад 600 відважних радянських соколів повторили безсмертний подвиг Миколи Гастелло. Більш як 450 льотчиків здійснили повітряні тарани (Ком. Укр., 6, 1975, 19).

3. перен., поет. Юнак або чоловік, який відзначається красою, сміливістю, молодецтвом. Ідуть з фронту комсомольці, Славні соколи — орли! (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 25); Постаріли обоє, згорбилися. Не старіє тілько радість у їх серці: батько радіє своїм сином; мати не надивиться на свого сокола (Мирний, І, 1954, 345); // розм. Ласкаве називання юнака чи чоловіка (перев. при звертанні). А Оксана, як голубка, Воркує, цілує. То заплаче, то зомліє, Головоньку схилить: «Серце моє, доле моя! Соколе мій милий! ..» (Шевч., І, 1963, 91); Стара заплакала й каже: — Ніхто вже не стрічатиме тебе, мій соколе ясний, окро́м [крім] мене, старої! (Вовчок, І, 1955, 97); Сини мої, мої соколи, не розлюблю я вас ніяк! (Сос., II, 1958, 457).

СО́КІЛ2, кола, ч., спец. Інструмент штукатура у вигляді дерев’яного чи алюмінієвого щитка з ручкою посередині, який використовують для нанесення і розгладжування розчину.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 438 - 439.

вгору