СМІ́ЛІСТЬ, лості, ж.
1. Властивість за знач. смі́лий. [Милевський:] Перший раз бачу у молодої дівчини таку смілість думки! (Л. Укр., II, 1951, 23).
2. Те саме, що смі́ли́вість 2. Грізний крик боярина збудив і в Максима його звичайну смілість і рішучість (Фр., VI, 1951, 31); Віддавна смілості й одвазі Шумить по всесвіту хвала (Рильський, II, 1960, 296).
Бра́ти [на се́бе] смі́лість — те саме, що Бра́ти [на се́бе] смі́ли́вість (див. бра́ти); Ма́ти смі́лість — те саме, що Ма́ти сміли́вість (див. смі́ли́вість). — Мамко, розповім я вам новину.— Яку, синку? — Таку, що йдіть до царя сватати мені дівку.— Мати перелякалася, бо не мала смілості, але таки пішла (Калин, Закарп. казки, 1955, 32); Набира́тися (набра́тися) смі́лості — те саме, що Набира́тися (набра́тися) смі́ли́вості (див. смі́ли́вість). — Смілості, бачиш, набрались… Що ж? Дошумілись, догрались?.. (Рильський, І, 1960, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 407.