СЛІДО́К, дка́, ч.. Пестл. до слід1 1. [Мавка:] Що ж там? Я шукала ягідок, грибків… [Перелесник:] А не приглядалась до моїх слідків? (Л. Укр., III, 1952, 207); Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще — для мене! — не заніс… (Плужник, Вибр., 1966, 164); — Ой, пішов ти в море, Мусієчку,— голосила вона мовчки,— та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала (Ю. Янов., І, 1954, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 358.