Про УКРЛІТ.ORG

слати

СЛА́ТИ1, шлю, шлеш; мин. ч. слав, слала, ло; наказ. сп. шли; недок., перех.

1. Відсилати, направляти кого-небудь кудись з певною метою, з певним дорученням. Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів. Чи хто із них не порятує Протав Троянських злих синів (Котл., I, 1952, 191); Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить. Стара злякалась, плаче, по лікаря шле (Вовчок, І, 1955, 113); — Любий джуро! щира дяка тій, що шле тебе до мене, але я прийти, не можу на запросини лагідні (Л. Укр., І, 1951, 433); — Куди і в якій справі посилав цар своїх послів, мені з Москви не одписано. А цареві слати своїх людей вільно куди заманеться, як і королю вашому (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 51).

Сла́ти за рушника́ми див. рушни́к; Сла́ти сваті́в див. сват1; Сла́ти старості́в див. ста́роста.

2. Відправляти що-небудь поштою або через посильного для передачі комусь; посилати. — Почав Хоцінський до мене вчащати; просить і до себе, дав мені гостинці, шле мені з сахарні по голові сахару (Н.-Лев., І, 1956, 125); Чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких (Гл., Вибр., 1951, 43); Я думаю,.. що можна гроші просто на його адресу слати (Л. Укр., V, 1956, 374); З Василем не губила зв’язку, щоночі слала листи, на фронти (Логв., Давні рани, 1961, 59); // перен. Виявляючи своє ставлення до кого-небудь, звертати до нього мову, усмішку і т. ін. Федь, відходячи, шле солодку посмішку офіцерові (Ю. Янов., IV, 1959, 186); Він, з жаром фанатика звертався до бога, слав йому невміло складені молитва, щоб Тимофій приплив до берега (Стельмах, II, 1962, 203).

Сла́ти погро́зи — погрожувати. Була війни сумна пора.. Всі слали ворогу погрози (Сос., І, 1957, 433); Сла́ти приві́т (віта́ння, поклі́н, покло́ни, поздоро́влення і т. ін.) кому — вітати кого-небудь (звичайно у листі) або передавати вітання. Про нього пишуть у газетах і шлють привіти земляки (Сос., II, 1958, 439); — Що ваш Роман може нового написати! — вже сердиться десяцький. — Жив, здоров, чого і вам бажає, а далі всім шле поклони від високого неба і до низької землі (Стельмах, І, 1962, 512); Сла́ти прокльо́ни (прокля́ття) кому, чому — проклинати кого-, що-небудь. Вхопившись рукою за груди, щось шепче [чоловік], припавши ниць до землі… Чи то поклони б’є? а чи прокльони шле?.. (Мирний, І, 1954, 358); Люди є різні. Характери різні. Отак і в коханні: один галасує, Ставить вимоги, прокльони шле грізні (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 91); Не візьме більш рушниці в руки. Страшного списа не вживе… Прокляття шле, безсилий з муки, На панування світове (Граб., І, 1959, 259).

◊ Неха́й (хай) бог (госпо́дь) шле що, заст.— уживається при побажанні добра, здоров’я і т. ін. Нехай бог шле добре здоров’я і жінці і діточкам твоїм (Шевч., VI, 1957, 201).

3. Направляти, скеровувати що-небудь у певному напрямку, до когось, чогось. Вчора грало-шуміло воно [море] Без вітру, Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі (Л. Укр., І, 1951, 150); За кожну краплю крові слав він кулі у ненависні спини ворогів (Сос., Солов. далі, 1957, 34); Високе небо виблискувало, як полива на відрі, слало на землю тихі шуми (Тют., Вир, 1964, 374); // Спрямовувати на щось, кудись (проміння, світло, погляд і т. ін.). Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. Шле місяць з неба промені злотисті (Л. Укр., І, 1951, 70); В холоднім небі зорі, як сніжинки, шлють байдуже світло на замовклий брук (Сос., II, 1958, 100); Печальний шлють очі погляд у сірі безодні, кличуть пристрасно, ждуть сонця, привіту, далекої ласки (Хотк., II, 1966, 266).

СЛА́ТИ2, стелю́, сте́леш, недок. Те саме, що стели́ти. Стелять перед столом рушник (Сл. Гр.); Вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має (Вовчок, І, 1955, 115); Четверо дітей лагодилось уже лягати спати на полу, а Ївга слала їм (Гр., II, 1963, 353); Насилу я діждався вечора, та мерщій звелів слати і ліг спати (Мирний, IV, 1955, 353); Увійшла господарка, принесла соломи й почала слати нам постіль (Досв., Вибр., 1959, 73); Ще пам’ята донині сивий Київ Рядки друкованих уперше літер… На Федорова гріб із львівських ясенів Пожовкле листя стеле львівський вітер… (Павл., Бистрина, 1959, 24); * Образно. Осінь слала по землі свій золотавий килим… (Збан., Над Десною, 1951, 133); Товстющі столітні дуби ще слала ранкові тіні по косогору до ставка (Ле, Ю. Кудря, 1956, 100); Відходив день, і слала ніч тумани… (Сос., І, 1957, 475).

Сла́ти поко́си (покі́с) — те саме, що Кла́сти поко́си (покі́с) (див. кла́сти). Легко коситься на горі: вітер прохолоджує, коса коротенька. Зігнеться низько косар — і стеле, стеле, стеле покіс за покосом (Хотк., II, 1966, 316); Коса знов сичала в траві, косарі бовталась у болоті, слали покоси (Горд., II, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 349 - 350.

I. Слати, шлю, шлеш, гл. Слать, посылать. Листи писати, до милої слати. Грин. III. 252. До царівни б рада слать старости. Шевч.

II. Слати, стелю, леш, гл. Слать, устилать. Буду я тобі постіль слати. Макс. Стелють перед столом рушник. Грин. III. 531.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 149.

вгору