Про УКРЛІТ.ORG

класти

КЛА́СТИ, кладу́, кладе́ш, недок., перех.

1. Поміщати в що-, куди-небудь; розміщувати десь. Сей [писар] давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню (Кв.-Осн., II, 1956, 199); Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком (Л. Укр., III, 1952, 210); — Я ж не який-небудь дикун, скіф, що, даючи дуба, нібито наказував і жінку свою вбивати та класти поруч із собою в могилу (Гончар, III, 1959, 337); // Поміщати в лікарню, клініку тощо. Важкопоранених клали в лікарню; // Розміщувати на нічліг. Ми зважили їхати завтра рано, бо раз, що мама не любить там бути уночі, а друге, що нас аж 4, то де ж нас класти (Л. Укр., V, 1956, 252); // Вносити на збереження до ощадної каси, банку тощо (про гроші). Залишок грошей вони клали в касу; // Складати що-небудь в одне місце в певному порядку. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Шевч., І, 1951, 203); Вона.. ніколи зроду не клала горсток навхрест (Н.-Лев., II, 1956, 11); // рідко. Додавати присмаки до страви. Класти стручок перцю в борщ.

Кла́сти до своє́ї кише́ні (собі́ в кише́ню) — привласнювати (чужі гроші тощо); Кла́сти на бік (на борт) — нахиляти (про судно). Він кладе шаланду майже зовсім на лівий борт, переносячи парус і повертаючи шаланду до хвилеріза (Ю. Янов., II, 1958, 50); Кла́сти під сукно́ що — відкладати розв’язання якогось питання на невизначений час; Кла́сти спа́ти — поміщати в ліжко, у колиску тощо для сну. Вона не спускала їх [онуків] з очей цілий день, сама годувала їх, сама клала спати (Н.-Лев., III, 1956, 207); Не клади́ па́льця (па́льців) у рот (у зу́би, на зу́би) кому — такий, з яким слід бути обережним, бо може скористатися помилкою, промахом іншого. Піп у мене — я думав перше — так собі пришелепуватий чоловічок, коли, здається, я помилився — не клади йому пальця на зуби (Вас., IV, 1960, 22); Проворний, жвавий, меткий.., високий, з високо запрокиненою головою, .. цей був з тих, що йому пальця в рот не клади (Григ., Вибр., 1959, 350); Під замо́к кла́сти див. замо́к; Хоч до ра́ни клади́ див. ра́на.

2. Надавати комусь, чомусь лежачого положення. «Цу-цу, Рябко!» ще раз сказав один псяюха, Та й хап Рябка за уха! «Кладіть Рябка», гукнув… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51); Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Щог., Поезії, 1958, 139); — Гот-ту-ту! — кладучи дочку, казала мати (Мирний, І, 1954, 239).

Кла́сти на [оби́дві] лопа́тки див. лопа́тка.

3. перен., розм. Те саме, що вбива́ти2; нищити. А Ярема — страшно глянуть — По три, по чотири Так і кладе (Шевч., І, 1951, 114); Клав [Нечай] ворогів, як снопики (Мас., Життя.., 1960, 122).

◊ Кла́сти в домови́ну (в моги́лу) кого — призводити до смерті кого-небудь. Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, Класти в домовину (Шевч., І, 1951, 352); Голод та холод та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Збан., Сеспель, 1961, 236); Кла́сти тру́пом — убивати, нищити. Не було ладу в їх рухах, Тільки воля в них міцна Десь напасти, трупом класти, Грабувати, мордувати, Хоч пустиня самітна… (Фр., XIII, 1954, 374).

4. у сполуч. зі сл. печатка, тавро тощо. Робити помітку, відбиток чого-небудь на чомусь; значи́ти, таврувати. Швидко кладе [касирка] печать [печатку] (Сос., І, 1957, 113); Класти тавро на м’ясо.

◊ Кла́сти печа́тку (тавро́, клеймо́) на кого — що — впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмежованість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Л. Укр., V, 1956, 63).

5. Накладати шар чого-небудь на якусь поверхню. Клади гній густо — на току не буде пусто (Укр.. присл.., 1955, 370); Джузеппе облизує губи, солоні од моря, а його голі по лікоть руки кладуть тим часом на човен фарби (Коцюб., II, 1955, 415); * Образно. Уже за синіми снігами заходить сонце вдалині і на покрівлі, мури, брами багряних плям кладе вогні (Сос., II, 1958, 260).

6. Накладати (їжу). Співали дами, кладучи собі на тарілку величезні порції страви (Коцюб., II, 1955, 292); Самі [Хведір і батько] собі й обідати варять, хліб печуть, варево кладуть (Барв., Опов.., 1902, 81).

7. розм. Те саме, що мурува́ти. З ранку до вечора Катерина носить носилки із цеглою вгору на риштовання, де мулярі кладуть стіну (Чорн., Визвол. земля, 1950, 65).

8. У поєднанні з деякими іменниками утворює словосполуки, що означають: виконувати дію, зміст якої виражений відповідним іменником. — Всю надію клав на вашу ласку.., батьку! (Вовчок, І, 1955, 73).

Кла́сти бага́ття (вого́нь) — розпалювати багаття (вогонь). Було вже холодно вночі, багаття клали (Барв., Опов.., 1902, 456); [2-ий повстанець:] Хіба ж тут можна класти вогонь? (Ірчан, І, 1958, 55); Кла́сти кіне́ць (край) чому — припиняти яку-небудь дію, ліквідувати якийсь стан. Нескінченній балаканині, яка може тягтись і до ранку, кладе край командир (Панч, На калин. мості, 1965, 224); Кла́сти на му́зику (на но́ти) ві́рші (слова́) — писати музику до віршів, слів. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (Стельмах, Хліб.., 1959, 53); Кла́сти на папі́р [на папе́рі] слова́ і т. ін. — записувати, писати слова тощо. [Жірондист:] Я думав би, що ті дрібні стрічки, які щодня кладу я на папері, колись народами здолають править (Л. Укр., II, 1951, 179); Кла́сти на се́бе хрест, заст.— хреститися. Кладе [Мирон] на себе широкий хрест і ревно шепоче (Стельмах, II, 1962, 46); Кла́сти покло́ни (поклі́н): а) низько кланятися (під час молитви). Не молилася за мене. Поклони не клала Моя мати; а так собі Мене повивала (Шевч., II, 1953, 218); Її [молитву] повторювала пошепки ця маса.. і клала належний в таких випадках поклін (Ле, Міжгір’я, 1953, 70); б) вітати кого-, що-небудь, кланяючись. Народе! Я кладу земний уклін Твойому полю і твойому дому! (Рильський, Мости, 1948, 23); Кла́сти поко́си (покі́с) — косити. Вуйко на всю руку, розгонисто й широко, почав класти новий покіс (Кос., Новели, 1962, 118); Кла́сти поча́ток чому — починати що-небудь. Народжується вільне, червоне мистецтво.. День пролетарської культури кладе початок цьому розвиткові (Еллан, II, 1958, 60).

◊ В го́лови (в го́лову) кла́сти див. голова́; І в го́лову (го́лови) не кла́сти чого; а) не думати, не догадуватися про що-небудь, не передбачати чогось. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Шевч., І, 1951, 110); б) не хотіти думати про щось. Почне йому викладати на очі усе-усе: і як вона йому робить-годить, і як вірно кохає, а що він, безсумлінний, безсоромний, того й в голову не кладе! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 79); Кла́сти в осно́ву — брати щось за основу, вихідне положення тощо. В основу тематики своїх творів поет кладе сучасне життя нашого народу (Літ. газ., 17.VIII 1950, 3); Кла́сти го́лову (ду́шу) — гинути, вмирати від пострілу, удару тощо. Впав жереб тут голови класти, Боронячи тил визволенням отим Від людської злої напасті (Стар., Поет. тв., 1958, 217); Кла́сти го́лову на пла́ху — присягатися в правдивості чого-небудь. Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема… Орли… (Кучер, Голод, 1961, 24); Кла́сти зу́би на поли́цю — не маючи харчів, не їсти; голодувати (у 1 знач.). Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7); Кла́сти я́йця — нести яйця, залишати після себе личинки для продовження роду (про змій, комах і т. ін.).— В кінці літа філоксері виростають крила, вона робиться мушкою, перелітає з садка в садок і кладе на кущах яйця (Коцюб., І, 1955, 203); Комахи кладуть яйця по одному або купками (Шкідн. поля.., 1949, 17); Розжо́вувати й кла́сти в рот див. розжо́вувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 176.

Класти, кладу, де́ш, гл.

1) Класть. Як тя баба в купіль клала, на груди ті іскра впала. Руc. Дн.

2) Ставить. Виходят коло воріт і кладут столик маленький, а на столик хліб і чекают молодого. Грин. III. 517. Як уже проспівают, — кладут вечеряти. Грин. III. 522.

3) Прикладывать. У руку бере (китайку), к серцю кладе, словами промовляє. Дума.

4) Раскладывать. Тяжкий огонь підо мною клали. Н. п.

5) Вить (гнѣздо). Ой ремезе, ремезоньку, не клади гнізда близько над Десною. Н. п.

6) Убивать. Ой як зачав ляшків-панків як снопики класти.

7) — вариво. Солить на зиму капусту, бураки, огурцы. Батько старий, ні матері, ні сестри нема, сами собі й обідати варять, хліб печуть, вариво кладуть. Г. Барв. 87.

8) — ко́пу. Копнить.

9) — межу. Проводить межу. Мнж. 26.

10) — нитку. Забрасывать неводъ. Вас. 189.

11) — присади. Прививать прищепы. Шух. І. 110.

12) — скирту. Метать скирду, стогъ.

13) — хату. Строить избу, домъ. Шух. І. 145.

14) — честь на собі. Изъ уваженія къ себѣ самому не дѣлать. Давно я потоптав би сю ледарь, та тілько честь на собі кладу. К. ЧР. 106.

15) — до міри. Мѣрять. Пригнали мя у Яблонів, кладуть мя до міри, там же й забігали молоді жовніри. Н. п.

16) — у го́лову. Догадываться, думать, ожидать. Чуб. І. 273. Бідна наша ненька і в голову собі не клала, щоб між нами стався такий великий гріх. Стор. МПр. 34. Лягли і в голову не клали, що вже їм завтра не вставать. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 248.

вгору