СКРИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до скрипі́ти 1. Ледве чутно скрипнули двері (Фр., VIII, 1952, 267); Десь скрипнув журавель, брязнуло цеберко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 66); Скрипнули колеса вагонів, і поїзд легенько почав відходити (Трубл., Мандр., 1938, 22); Скрипнули розхитані парти (Гончар, Земля.., 1947, 136); Дорош скрипнув ліжком, тихо засміявся (Тют., Вир, 1964, 166); Скрипнувши чобітьми, легко пройшовсь [Дмитро] по хаті (Стельмах, II, 1962, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 320.