СКЛЕ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СКЛЕПА́ТИ, склепа́ю, склепа́єш і склеплю́, скле́плеш; мн. склепа́ють і скле́плють; док., перех.
1. Клепаючи, з’єднувати, скріплювати що-небудь. Склепали гострими кінцями докупи дві звичайні коси, приладнали кілька грузил, а до п’ят коси прив’язали по вірьовці (Донч., І, 1956, 51); * Образно. — Бачив, як гнів його брови склепав? (Стельмах, І, 1962, 26).
2. тільки док., розм. Клепаючи, виготовити що-небудь. Майстер узяв великий аркуш білого цинкового заліза, покраяв його і на очах у хлопців хутко склепав виварку на білизну (Мик., II, 1957, 474).
3. перен. Робити що-небудь наспіх, недбало, абияк. — От, — кажу, — хвалько небесний! Три шпаківні склепав, а балачок на всю школу! (Донч., VI, 1957, 250); — Так і тримали без суду, поки я сам не допоміг прокурору склепати на себе вирок і кайдани за втечу, — розповів згодом Дебрич Юркові (Козл., Ю. Крук, 1957, 427).
СКЛЕПУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Будувати склеп (у 1 знач.). Ой же казав пан Каньовський ще й склеп склепувати, молоду Бондарівну гарно поховати (Чуб., V, 1874, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 281.