СКАТЕРТИ́НА, и, ж. Те саме, що ска́терка. Отець Палладій попросив гостя сісти за стіл, застелений білою скатертиною (Н.-Лев., III, 1956, 368); По столах, накритих білими, як сніг, скатертинами, наїдків-напитків — ніжки гнуться… (Мирний, III, 1954, 81); * Образно. Кругом поля, степи… по їх зеленій скатертині так і біга, так і грає сонячне проміння (Мирний, IV, 1955, 212); Впаде рясний дощ звечора, а на ранок барвиста лісова скатертина уже вся усіяна грибами (Наука.., 10, 1962, 46); * У порівн. Вкрите снігом поле лежало, як скатертина, а по ньому сунули з лісу хмари військ (Ле, Україна, 1940, 256); Біжать поля навстріч — широкою скатертиною стеляться нам до ніг (Жур., Вечір.., 1958, 339).

◊ Скатерти́на-самобра́нка див. самобра́нка; Скатерти́ною доро́га — те саме, що Ска́тертю доро́га (див. доро́га).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 256.

Скатертина, ни, ж. Скатерть. Ном. № 12126. Стіл дубовий покривала біла скатертина. Мкр. Н. 16. Ум. Скатертинка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 132.

скатерти́на = скате́рка = ска́терть = скат = скаті́рка — виготовлений із тканини особливого ґатунку або в’язаний виріб, яким покривають стіл (див. ще обру́с); в українських казках часто згадується скатерть-самобранка; див. також в «Енеїді» І. Котляревського: «Ось скатерть шльонськая нешпетка, Її у Липську добули; Найбільша втім вона прикметна — На стіл як тільки настели І загадай якої страви, То всякі зробляться потрави, Які на світі тільки єсть: Пивце, винце, медок, горілка, рушник, ніж, ложка і тарілка». Стіл дубовий покривала біла скатертина (М. Макаровський); Скатертина дуже ненажерлива: хоч скільки годуй, а не нагодуєш (приказка); Накрила сина скатеркою (П. Чубинський); На столах скати все ллянії (Я. Головацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 546-547.