СЕРЕДА́, и́, ж. Назва третього дня тижня (після неділі). В середу рано Гнат найняв підводу й одіслав Олександрі її скриню (Коцюб., І, 1955, 34); — Дядьку-капітане! — гукає хтось з берега. — З середою вас! (Гончар, Тронка, 1963, 150).

◊ Криви́тися (скриви́тися) як середа́ на п’я́тницю див. п’я́тниця.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 134.

Середа, ди, ж. Среда. Ще не біда, що без риби середа. Ном. № 7229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 115.

середа́ —

1) назва третього дня тижня (після неділі); день богині Лади, тому вважається жіночим; наймення своє день одержав, імовірно, від того, що був серединою робочого тижня, здавна п’ятиденного, бо субота, за Біблією, вважалася неробочим днем, як і неділя; пісний день, як і п’я́тниця (див.); як пісний день середу вважали нещасливим днем: «Я в середу родилася — горе мені!»; «Люби мене в середу (цебто в день нещастя, суму), а в неділю, як приберуся, на тебе й не подивлюся»; з середоюпов’язані різні заборони — не можна мити й чесати голову, заплітати коси, кроїти одяг — все це на нещастя; та й узагалі будь-яке причепурювання для пісного дня не підходить; гріх також прясти, садити що-небудь, позичати. Добрі ви гості, та в середу трапилися! (Ю. Яновський); Кривиться, як середа на п’ятницю (приказка); Ще не біда, що без риби середа (М. Номис); Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця (приповідка);

2) Пра́ва (Перепла́вна) середа́ див. Рахма́нський вели́кдень;

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 534-535.