СВАТ1, а, ч.
1. Людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, сватає обрану особу; староста у весільному обряді. Латин, дочка, стара Амата Щодень від Турна ждали свата (Котл., І, 1952, 166); — Приїхав я до тебе, Гризельдо, за свата. Сватав тебе князь Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 62); Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Вовчок, I, 1955, 21); Розповіла [Катерина], що були свати сьогодні. Дмитро аж похолов. — Хто?.. Від кого? (Хотк., II, 1966, 84); // Людина, що часто й охоче виконує такі доручення. Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається — аж то Кіндрат. Всесвітній кум і сват (Гл., Вибр., 1951, 49).
Засила́ти (засла́ти, посила́ти, посла́ти, сла́ти і т. ін.) сваті́в — те саме, що Засила́ти (засла́ти) старості́в (див. засила́ти). Гарні в колгоспі дівчата, Будем весілля гуляти, Хлопці, ви часу не гайте, Також сватів засилайте (Забашта, Квіт.., 1960, 97); Звичаю посилати сватів тепер майже не дотримуються — молоді люди, які вирішили одружитися, обходяться без їхніх послуг (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 47); Отож послав Михайло сватів; дівчата вже в дружки прибираються та міркують, яке-то весілля в Наталі буде (Вовчок, І, 1955, 96); Присила́ти (присла́ти) сваті́в див. присила́ти.
2. Батько або родич одного з подружжя щодо батьків або родичів другого. Остап Колодій,..— він родич Денисові, чи то так — сват, бо за його брата Зінька віддав свою дочку Гаїнку (Гр., II, 1963, 314); «Що ти за батько, коли скрині дочці не придбав?» — в думці корила [Параска] свата — Сергія Сніжка (Горд., II, 1959, 221); * Образно. Я бідний, безталанний: Степ широкий — то ж мій сват, Шабля, люлька — вся родина, Сивий коник — то ж мій брат (Укр.. лір. пісні, 1958, 490); // свати>́, і́в, мн. Батьки одного з подружжя. Він натякнув невістці, що добре було б, якби свати приїхали на гостювання (Тют., Вир, 1964, 225).
◊ Кум королю́ і сват міні́стру — людина, що поводиться підкреслено незалежно, бундючно; Ні (ані́) сват, ні (ані́) брат кому — зовсім чужа людина. Він не був їм ані сват, ані брат, лишень сидів з ними через город (Стеф., І, 1949, 115).
3. перен., розм. Людина, що посилено пропонує когось на якусь посаду, умовляє взятися за якусь справу. Везуть Мацепуру в районній машині. «Районні свати», проявивши турботу, Везуть, щоб засватать на іншу роботу! (С. Ол., Вибр., 1959, 256).
◊ Бу́ти свата́ми (часто у формі майбутнього часу Бу́демо свата́ми) — домовлятися з ким-небудь щодо влаштування когось на якусь роботу, щодо ціни під час торгування тощо. Наймай [Гафійку], коли люди трапляються. Завтра ж одвезеш в Ямище до економа.. Що ж, будемо сватами? (Коцюб., II, 1955, 17); — Ну, скинь іще п’ятірку, то й будемо сватами. — Циган одразу щиросердно посмутнів (Стельмах, І, 1962, 497); — Корову ми купимо. Нам не для молока, а на заріз. Отож кажіть ділом і будемо сватами (Рад. Укр., 27.I 1963, 3).
СВАТ2, а, ч. Залізний стрижень усередині ткацького човника, на якому обертається цівка з нитками.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 66.