САМОДЕ́РЖЕЦЬ, жця, ч. Не обмежений у своїй владі самодержавний правитель; монарх. З іронією говорить [Т. Шевченко] про обожнювання царськими блюдолизами самодержців (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 168); * У порівн. Помреж [помічник режисера], коли тримав вже в руках свої атрибути верховної влади на кону, був невмолимий, як самодержець (Смолич, Театр.., 1940, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 33.