РІВЧА́К, а́, ч. 1. Не дуже глибокий і широкий рів; канава. Довгим рівчаком обкопав Харитоненко свої ниви (Горд., Чужу ниву.., 1947, 228); Сини Жменякові пішли на сінокоси вичистити рівчак, якого щороку вода заносить намулом (Томч., Жменяки, 1964, 28); — Отак, — кажу, — діти. Хто про лихо забув, тому й рівчак за прірву ввижається (Мур., Бук. повість, 1959, 295); * У порівн. Він провів Дороша в куток і показав на ясла, що чорніли в темряві, як рівчак (Тют., Вир, 1964, 111).
2. перен. Маленьке заглиблення, складка, зморшка на чому-небудь. Казанець брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі (Н.-Лев., II, 1956, 148); Схилила вона сумно голову; потекли гіркі сльози з жовтих, мутних очей, потекли по щоках, по глибоких рівчаках (Мирний, І, 1949, 319); Старили Марцинюка довгі сірі вуса, що здавались зовсім сивими, велика лисина, яка сягала аж до рівчака на потилиці (Збан., Між.. людьми, 1955, 18).
3. мет. Спеціальний пристрій у вигляді канави, жолоба, по якому тече розплавлений метал. Майстер махнув рукою, удар, удар, бризнув чавун і полився рівчаками (Ю. Янов., IV, 1959, 151); // Порожнина у стальній формі, яку заповнює розплавлений метал. Штампи являють собою стальні форми, в яких є порожнини, що називаються рівчаками (Слюс. справа, 1957, 42).
4. Невеликий водяний потік, що утворюється від снігових, дощових або підземних вод. З джерел вода збирається в струмені, з них робляться рівчаки, з рівчаків річка (Сл. Гр.); Маленький рівчак під Соколиним під час зливи перетворювався в бурхливу річку (Трубл., Шхуна.., 1940, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 553.