Про УКРЛІТ.ORG

розсипатися

РОЗСИ́ПАТИСЯ див. розсипа́тися.

РОЗСИПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗСИ́ПАТИСЯ, плюся, плешся; мн. розси́пляться; док.

1. Сиплячись, падати, безладно котитися, розкидатися в різні боки (про предмети або про щось сипке). Схлипнула.. Христина, потягнулась рукою до шиї, якось рвонула коралі, і вони, розсипаючись, загуділи в її вухах, неначе джмелі (Стельмах, І, 1962, 644); Тріснула гілка на яблуні. Не стрибнула [Олянка], а впала на землю.. І яблука розсипалися з фартушка (Головко, І, 1957, 384); Василь з усієї сили натяг рептух, вірьовка увірвалася, і сіно розсипалось (Чорн., Потік.., 1956, 67); // Вільно спадати, лягати, розділяючись на пасма (про волосся). Ольга повільно знімає берет, і волосся розсипається по її чолі (Галан, Гори.., 1956, 131); У Марії хустка сповзла з голови. Розсипались довгі коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 190); // перен. З’являтися, проступати де-небудь (перев. у великій кількості). За Дніпром усе густіше витикаються над лісом димарі нових фабрик і заводів, над ними все частіше розсипається кучерявий дим (Панч, В дорозі, 1959, 300); Десь за Дніпром, нижче Берислава, несподівано розсипалась в небі ціла віхола вогнів (Гончар, І, 1959, 62); // перен. Бути безладно розміщеним, розкиданим де-небудь у великій кількості. Скелі, розкидані купами понад берегом під кручами, далеко розсипаються в морі (Н.-Лев., V, 1966, 194); Невеличкі хуторці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу (Мирний, І, 1949, 178); У долині, поміж горами, Де розсипались хатки, На городі під чинарами Я угледів нагідки… (Олесь, Вибр., 1958, 167); Півтораста вуликів — синіх і зелених, червоних і жовтих — розсипались на узгір’ї (Донч., VI, 1957, 11).

2. Розпадатися на дрібні частини; дробитися, кришитися. Піну рвав вітер, і вона розсипалася над морем довгастими ниточками й легенькими кульками (Кучер, Прощай.., 1957, 5); При недостатній кількості цукру в тісті вироби будуть блідими, несолодкими і не розсипатимуться (Укр. страви, 1957, 320); Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців, брязнула об підлогу, розсипавшись на дрібні скалки (Хижняк, Невгамовна, 1961, 169); *Образно. Даша ніяк не могла вловити його погляд, збагнути зміст його слів, — вони кришились і розсипались у повітрі (Жур., Даша, 1961, 8); // Руйнуючись, ламаючись, розпадатися на частини; розвалюватися. Школярські парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипались навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями (Гр., І, 1963, 241); Раптом небо понялось вогнем,.. церква похитнулася, стіни в школі розсипались, і все щезло і затихло… (Коцюб., І, 1955, 316); Щось загуло, затріщало, звуглілий будинок розсипався, як паперова коробка (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308); *Образно. Така руїна [баронеса], просто розсипається від старості, а все їй ліки потрібні та купелі… (Л. Укр., III, 1952, 530); // перен. Переставати існувати як єдине ціле; розпадатися. Наш партизанський загін, ще не встигнувши оформитись і організуватись, розсипався, довелося потім, у важких умовах терору й переслідувань, збирати людей поодинці (Збан., Єдина, 1959, 252); [Крикун:] Скоротити [статтю] ніяк не можу. Уся композиція розсиплеться (Корн., II, 1955, 10).

◊ Розси́патися на (у) по́рох (по́рохом) див. по́рох1.

3. Розходитися, розбігатися в різні боки. Від греблі з гомоном вибігає гурт парубків, розсипається по льоду і розмивчастою місячною доріжкою пробивається до принишклого гурту (Стельмах, І, 1962, 55); Знехотя поплентався [Роман] в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Н.-Лев., VI, 1966, 308); Ми розбилися на ланки І розсипалися скрізь — Хто у поле, хто у ліс (Мур., Піонер. слово, 1951, 92); // Розділившись, розташовуватися на певній відстані один від одного; розосереджуватися. Загін яничарів, що вже в більшій частині перехопився через міст, почав розсипатися по всьому лівому березі, охоплюючи дугою козаків Чепіги й Порохні (Добр., Очак. розмир, 1965, 233); Пройшовши кілька кілометрів зімкнуто, люди розсипалися в цеп на п’ятдесят метрів один від одного (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 74); Розсипавшись лавою, козаки оточили на світанку Кічкаську балку та Будиловські єрики (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 182).

4. перен. Видавати дрібні, уривчасті звуки. Вони сміялись і плакали, київські солов’ї, вони захлинались пристрасним тьохканням і виводили кличні рулади, розсипались дрібними трелями і завмирали на низьких акордах (Смолич, Мир.., 1958, 74); Десь у коридорі срібними кільцями розсипався дзвоник (Собко, Звич. життя, 1957, 279); Гафійка розсипалась сміхом на згадку про дядька Панаса. — Такий кумедний!.. (Коцюб., II, 1955, 66); // Чутися, лунати (про дрібні, уривчасті звуки). Над ним [степом] сотні срібноголосих жайворонків непримітно в’ються, і їх весела і радісна пісня дзвенить, розходиться, розсипається, здається, сизо-прозоре повітря само бринить-співає… (Мирний, IV, 1955, 8); Рипів сніг. Розсипався навкруг веселий дзенькіт тулумбасів (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 7); У кількох місцях саду бризнуло світло електричних лампочок і разом з ним розсипались дзвінкі голоси в сутінках алей (Трубл., Мандр., 1938, 3).

Розсипа́тися (розси́патися) горо́хом: а) лунати (про дрібні, уривчасті звуки). Хлопці збились тісно в отару й, спотикаючись та пхаючи один одного в спину, сунули гуртом кругом ялинки. Горохом розсипались голоси (Вас., І, 1959, 315); б) говорити дуже швидко.

5. перен., розм. Говорити кому-небудь багато люб’язностей, намагаючись заслужити прихильність, догоджаючи комусь або підлещуючись до когось. Зубиха ж тут так і розсипається. І сюди шатнеться, і туди мотнеться: і намисто Олені нав’язує на шию, і голову квітча (Кв.-Осн., II, 1956, 211); Дивився [директор] на похмурі обличчя професорів і не бачив, розсипаючись в похвалах, що кожне його слово викликає в них німе заперечення (Полт., Повість.., 1960, 348); Обережно здмухнувши з книжки порох, він розсипався в компліментах то книжці, то мені (Л. Укр., III, 1952, 741).

◊ Розсипа́тися (розси́патися) бі́сером перед ким — посилено догоджати кому-небудь, підлещуючись до когось.

6. тільки док., ким і без додатка, розм. Народити дитину. У мене жінка розсипалась (Сл. Гр.); Ми молили собі у господа хлопчика, а молодиця розсипалась дівчинкою! (Стор., І, 1957, 138); — Ненечко рідна! Ось-ось розсиплеться, а здолала отаку дорогу! По горілій землі йшла… (Оров., Зел. повінь, 1961, 53).

7. тільки недок. Пас. до розсипа́ти 1-4, 6.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 804.

Розсипатися, паюся, єшся, сов. в. розсипатися, плюся, плешся, гл.

1) Разсыпаться, разсыпаться. Горох розсипався. Волосся розсипалось по плечах. Веселий промінь сонця йшов через вікно, розсипався поміж зеленим листом. Левиц. Пов. 162. Голос його розсипався між скелями, як весняний перший грім. Левиц. Пов. 355.

2) Распадаться, распасться. Тая земля, що він одлупив, взяла та й розсипалася у його в руці. Чуб. І. 144. Цебер розсохся і розсипався. Рудч. Ск. I. 129. Ой упала зоря з неба та й розсипалася, мила зорю позбірала та й затикалася. Чуб. V. 1194. Розсипались жовті кости як жар по печі. Чуб. V. 739.

3) Разрѣшаться, разрѣшиться отъ бремени. У мене жінка розсипалась. Лохв. у.

4) Усиленно хлопотать, изъ кожи лѣзть. Зубиха ж тут так і розсипається. І сюди шатнеться, і туди мотнеться; і намисто Олені нав’язує на шию, і голову квітчає. Кв. II. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 56.

вгору