РОЗСИ́ПАТИСЯ див. розсипа́тися.
РОЗСИПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗСИ́ПАТИСЯ, плюся, плешся; мн. розси́пляться; док.
1. Сиплячись, падати, безладно котитися, розкидатися в різні боки (про предмети або про щось сипке). Схлипнула.. Христина, потягнулась рукою до шиї, якось рвонула коралі, і вони, розсипаючись, загуділи в її вухах, неначе джмелі (Стельмах, І, 1962, 644); Тріснула гілка на яблуні. Не стрибнула [Олянка], а впала на землю.. І яблука розсипалися з фартушка (Головко, І, 1957, 384); Василь з усієї сили натяг рептух, вірьовка увірвалася, і сіно розсипалось (Чорн., Потік.., 1956, 67); // Вільно спадати, лягати, розділяючись на пасма (про волосся). Ольга повільно знімає берет, і волосся розсипається по її чолі (Галан, Гори.., 1956, 131); У Марії хустка сповзла з голови. Розсипались довгі коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 190); // перен. З’являтися, проступати де-небудь (перев. у великій кількості). За Дніпром усе густіше витикаються над лісом димарі нових фабрик і заводів, над ними все частіше розсипається кучерявий дим (Панч, В дорозі, 1959, 300); Десь за Дніпром, нижче Берислава, несподівано розсипалась в небі ціла віхола вогнів (Гончар, І, 1959, 62); // перен. Бути безладно розміщеним, розкиданим де-небудь у великій кількості. Скелі, розкидані купами понад берегом під кручами, далеко розсипаються в морі (Н.-Лев., V, 1966, 194); Невеличкі хуторці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу (Мирний, І, 1949, 178); У долині, поміж горами, Де розсипались хатки, На городі під чинарами Я угледів нагідки… (Олесь, Вибр., 1958, 167); Півтораста вуликів — синіх і зелених, червоних і жовтих — розсипались на узгір’ї (Донч., VI, 1957, 11).
2. Розпадатися на дрібні частини; дробитися, кришитися. Піну рвав вітер, і вона розсипалася над морем довгастими ниточками й легенькими кульками (Кучер, Прощай.., 1957, 5); При недостатній кількості цукру в тісті вироби будуть блідими, несолодкими і не розсипатимуться (Укр. страви, 1957, 320); Чарка випорснула з онімілих Севиних пальців, брязнула об підлогу, розсипавшись на дрібні скалки (Хижняк, Невгамовна, 1961, 169); *Образно. Даша ніяк не могла вловити його погляд, збагнути зміст його слів, — вони кришились і розсипались у повітрі (Жур., Даша, 1961, 8); // Руйнуючись, ламаючись, розпадатися на частини; розвалюватися. Школярські парти, що стільки разів цієї зими заходжувались розсипатися під школярами, та й розсипались навіть часом, ці парти позбивано тепер гвіздками й клинцями (Гр., І, 1963, 241); Раптом небо понялось вогнем,.. церква похитнулася, стіни в школі розсипались, і все щезло і затихло… (Коцюб., І, 1955, 316); Щось загуло, затріщало, звуглілий будинок розсипався, як паперова коробка (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308); *Образно. Така руїна [баронеса], просто розсипається від старості, а все їй ліки потрібні та купелі… (Л. Укр., III, 1952, 530); // перен. Переставати існувати як єдине ціле; розпадатися. Наш партизанський загін, ще не встигнувши оформитись і організуватись, розсипався, довелося потім, у важких умовах терору й переслідувань, збирати людей поодинці (Збан., Єдина, 1959, 252); [Крикун:] Скоротити [статтю] ніяк не можу. Уся композиція розсиплеться (Корн., II, 1955, 10).
◊ Розси́патися на (у) по́рох (по́рохом) див. по́рох1.
3. Розходитися, розбігатися в різні боки. Від греблі з гомоном вибігає гурт парубків, розсипається по льоду і розмивчастою місячною доріжкою пробивається до принишклого гурту (Стельмах, І, 1962, 55); Знехотя поплентався [Роман] в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Н.-Лев., VI, 1966, 308); Ми розбилися на ланки І розсипалися скрізь — Хто у поле, хто у ліс (Мур., Піонер. слово, 1951, 92); // Розділившись, розташовуватися на певній відстані один від одного; розосереджуватися. Загін яничарів, що вже в більшій частині перехопився через міст, почав розсипатися по всьому лівому березі, охоплюючи дугою козаків Чепіги й Порохні (Добр., Очак. розмир, 1965, 233); Пройшовши кілька кілометрів зімкнуто, люди розсипалися в цеп на п’ятдесят метрів один від одного (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 74); Розсипавшись лавою, козаки оточили на світанку Кічкаську балку та Будиловські єрики (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 182).
4. перен. Видавати дрібні, уривчасті звуки. Вони сміялись і плакали, київські солов’ї, вони захлинались пристрасним тьохканням і виводили кличні рулади, розсипались дрібними трелями і завмирали на низьких акордах (Смолич, Мир.., 1958, 74); Десь у коридорі срібними кільцями розсипався дзвоник (Собко, Звич. життя, 1957, 279); Гафійка розсипалась сміхом на згадку про дядька Панаса. — Такий кумедний!.. (Коцюб., II, 1955, 66); // Чутися, лунати (про дрібні, уривчасті звуки). Над ним [степом] сотні срібноголосих жайворонків непримітно в’ються, і їх весела і радісна пісня дзвенить, розходиться, розсипається, здається, сизо-прозоре повітря само бринить-співає… (Мирний, IV, 1955, 8); Рипів сніг. Розсипався навкруг веселий дзенькіт тулумбасів (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 7); У кількох місцях саду бризнуло світло електричних лампочок і разом з ним розсипались дзвінкі голоси в сутінках алей (Трубл., Мандр., 1938, 3).
◊ Розсипа́тися (розси́патися) горо́хом: а) лунати (про дрібні, уривчасті звуки). Хлопці збились тісно в отару й, спотикаючись та пхаючи один одного в спину, сунули гуртом кругом ялинки. Горохом розсипались голоси (Вас., І, 1959, 315); б) говорити дуже швидко.
5. перен., розм. Говорити кому-небудь багато люб’язностей, намагаючись заслужити прихильність, догоджаючи комусь або підлещуючись до когось. Зубиха ж тут так і розсипається. І сюди шатнеться, і туди мотнеться: і намисто Олені нав’язує на шию, і голову квітча (Кв.-Осн., II, 1956, 211); Дивився [директор] на похмурі обличчя професорів і не бачив, розсипаючись в похвалах, що кожне його слово викликає в них німе заперечення (Полт., Повість.., 1960, 348); Обережно здмухнувши з книжки порох, він розсипався в компліментах то книжці, то мені (Л. Укр., III, 1952, 741).
◊ Розсипа́тися (розси́патися) бі́сером перед ким — посилено догоджати кому-небудь, підлещуючись до когось.
6. тільки док., ким і без додатка, розм. Народити дитину. У мене жінка розсипалась (Сл. Гр.); Ми молили собі у господа хлопчика, а молодиця розсипалась дівчинкою! (Стор., І, 1957, 138); — Ненечко рідна! Ось-ось розсиплеться, а здолала отаку дорогу! По горілій землі йшла… (Оров., Зел. повінь, 1961, 53).
7. тільки недок. Пас. до розсипа́ти 1-4, 6.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 804.