РО́ДИ, ів, мн., рідко. Те саме, що поло́ги¹. Роди були тяжко трудні: потугувала ними Мотря два дні й дві ночі (Мирний, II, 1954, 44); Василина Величко, дебела, важкотіла жінка, яка, проклинаючи свою долю, мало не щороку приносить Миронові дітей, а сама після кожних родів губить зуби (Стельмах, І, 1962, 221); У мавпи за її життя в розпліднику народилося вісім малят, а дев’яті роди принесли навіть двох мавпочок (Наука.., 6, 1960, 37); * Образно. Агава з одчаєм стулює листя, немов почуває, що роди принесуть смерть (Коцюб., II, 1955, 421).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 593.

ро́ди[во] —

1) див. поло́ги

2) хліб і півкварти горілки, які батько новонародженого разом зі звісткою про народження несе тестеві;

3) тільки ро́диво див. родові́д.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 503.