РА́ДІСТЬ, дості, ж.
1. Почуття задоволення, втіха, приємність. Алмазом добрим, дорогим Сіяють очі молодії; Витає радість і надія В очах веселих (Шевч., II, 1953, 238); Від її юного образу, чистого й одухотвореного материнством, віє такою радістю, що вся кімната світиться і сяє, і все, що є в домі, виглядає якось святково (Довж., І, 1958, 111); Вустимко з радістю захоплює свою здобич [картоплину] і, обпікаючи пальці, чистить (Багмут, Опов., 1959, 11); Наталя говорила про велику радість служіння партії і народу (Донч., Шахта.., 1949, 140).
◊ З [вели́кою] ра́дістю — з готовністю, задоволенням, дуже охоче. — Коли вже певно намірилася йти за кого-небудь, так іди за Миколу. — Піду, таточку, з великою радістю (Кв.-Осн., II, 1956, 349); З яко́ї ра́дості — чому, для чого. — Хочете, щоб і мені піднесли печеного чи сирого гарбуза. Батько засміявся: — Дурний, тобі не піднесе. — І чого це та з якої радості? Може, я багатший за тих, що сватались до неї? (Стельмах, І, 1962, 532); Пи́ти ра́дість див. пи́ти; Ра́дість [діли́ти] попола́м див. пополам́; Така́ ра́дість, така́ ра́дість, ірон. — уживається при вираженні нещирого задоволення з приводу чого-небудь. — О, так рано, паночку, прокинулись!? — з перебільшеним здивуванням вигукує Никанор,.. така радість, така радість бачити пана, хоча заочі на цього пана Никанор махає рукою і зневажливо кривить одне слово: «Ет!» (Стельмах, І, 1962, 10).
2. Особа, предмет, подія і т. ін., що викликають радісні почуття, тішать. — Одна в мене на світі радість, моя Марусенька! (Кв.-Осн., II, 1956, 59); Оксані — радість: мати одрізала з полотна хустку, а порошком пофарбувала в червоний колір. Вийшла червона хустина (Головко, І, 1957, 106); Народження сина було для Джантемира великою радістю (Тулуб, В степу.., 1964, 338); // Приємна, втішна звістка. Вернувся Іван з великою радістю: принесли старости обмінений хліб в батькову хату (Мирний, І, 1949, 185); // Лагідне, ніжне звертання до кого-небудь. Спасибі тобі, моя ти радосте, доленька моя хороша! (Коцюб., III, 1956, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 436.