ПІЧ, пе́чі, ж.
1. Споруда з цегли або каменю, признач. для опалення приміщення, випікання хліба та інших борошняних виробів, варіння страв, напоїв і т. ін. Сама [мати] води наносить, ..піч затопить, вечеряти варить (Кв.-Осн., II, 1956, 430); Біля печі заклопотано торохтіли рогачами сусідки (Панч, В дорозі, 1959, 49); Ганна.. вправно орудувала дерев’яною лопатою, саджаючи у піч хліб (Тют., Вир, 1964, 67); // Верхня частина цієї будови, признач. для лежання, сидіння і т. ін. Прийшов додому уночі. Стогнала мати на печі (Шевч., II, 1953, 107); Я сидів на печі і, уявляючи себе пароплавом, гудів і совався у гарячому просі, яке сушилося для пшона (Багмут, Опов., 1959, 3); // перен. Про кількість чого-небудь, що можна спекти чи зварити в такій споруді за один раз. Зажарили дванадцять биків, напекли сорок печей хліба (Укр.. казки, 1951, 272); // перен. Приготування їжі, питва і т. ін. у такій споруді. Я все була у роботі та роботі: коли не гусей пасла, то шила; коли не шила, то пряла; стала підростати — до печі запрягли (Мирний, І, 1954, 71); Дружина Омеляна хоч і добре поралася біля землі, але хатньої роботи і печі терпіти не могла (Стельмах, І, 1962, 114).
2. Споруда для теплової обробки матеріалів у якому-небудь технологічному процесі. Інститут виготовив креслення нагрівальної печі для швидкісної плавки чавуну (Наука.., 1, 1958, 16); — Мій тато плавить у печі сталь! (Донч., VI, 1957, 396).
∆ До́менна піч див. до́менний; Марте́нівська піч див. марте́нівський.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 6. — С. 551.
Піч, пе́чі, ж. Печь. Вас. 193. Чуб. VII. 380. Піч наша регоче, коровая хоче. Мет. 164. Мовчи, бо піч у хаті. Молчи, — есть лишніе люди. ХС. III. 48. Піч гончарська. Обжигальная печь для посуды. Шух. І. 263. Ум. Пічка.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 3. — С. 189.
піч = вари́ста піч — споруда, перев. з цегли (раніше з глини або сирцю), призначена для опалювання хати, випікання хліба, варіння страв тощо, а також верхня частина цієї споруди, призначена для лежання, сидіння, сушіння збіжжя і т. ін.; символ материнського першо-початку, непорушності родини, неперервності життя, рідної хати, батьківщини; здавна стала ритуальною, культовою як родинний вівтар, де знаходяться боги родинного вогнища (тому кажуть: «Я сказав би, та піч у хаті»); звідси ритуал для молодої при сватанні колупати піч (тобто просити ради й заступництва в домовика, що разом з тим було свідченням скромності, цнотливості дівчини); коли молода входить у дім молодого, то пускає під піч чорну курку, жертву домовому богові від нового члена родини; курка стає на сторожі домового вогнища; особливо шанували піч на Новий рік (пізніше — на Василя; колись рік починався з вересня, з Семенового дня — див. ще ко́мин 3); саме тоді справляли весілля печі (можливо, звідси — «піч регоче, короваю хоче»); за гуцульським повір’ям, «цілий рік вона [піч] робить службу, а на Василя іде в танець, вона ся віддає»; піч символізує достаток («Добра річ, коли в хаті піч») або його відсутність («Ані печі, ані лави»), рідний край, рідну домівку («З своєї печі і дим солодкий», «Своя піч найліпше гріє»), людські слабкості («За ходячим ліс, за лежачим піч», «На печі то й баба хоробра», «Не хвалися піччю в нетопленій хаті», «А я знаю, шо він діє, коло печі спину гріє»); як і з комином, з піччю, особливо старою, пов’язують і нечисту силу: «В старій печі чорт палить»; коли знахарка проводить лікування в хаті, то проказує замовляння лише в ба́б’ячому кутку́, біля печі; цей куток вважався місцем невістки; піч і сама лікувала (як дітей, так і старих людей); на печі баба-сповитуха приймала дітей від породіллі; у народній загадці піч — символ неба: «Повна піч паляниць, а посередині книш; піч — небо, паляниці — зорі. З одної печі, та не однакові калачі (прислів’я); Мовчи, бо піч у хаті (прислів’я — у значенні «мовчи — є зайві люди») Затопила піч виристу (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 456-457.
