ПІДКА́ПОК, пка, ч., діал. Різновид головного убору. Хоч огидно було вбиратися в старий і брудний одяг, [Михайлик] нап’яв його на плечі, накинув на голову підкапок і побіг до брами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 350).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 432.

Підкапок, пка, м. Монашеская камилавка. КС. 1883. III. 676. Чернець… стояв у підкапку. О. 1861. X. 23.

2) = Очіпок. Подають молодій підкапок; вона його тричи кидав до порога, а тоді таки надівають на голову. Грин. III. 548.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 166.