ОЧІ́ПОК, пка, ч.

1. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. Через намітку [на голові] блищав парчевий очіпок з здоровими золотими й червоними квітками (Н.-Лев., III, 1956, 15); Сиве волосся, що вибивалося з-під очіпка, тепер здавалося ще білішим (Гур., Наша молодість, 1949, 183); * Образно. Йому подобається.. знімати снігові очіпки з кілків у тинах (Григір Тют., Зав’язь, 1966, 38); * У порівн. Хата з хатиною під запрілою соломою, мов з-під зеленого очіпка, дивилась, як сліпий більмами, трьома вікнами через купу гною до повітки (Панч, В дорозі, 1959, 22).

2. рідко. Те саме, що ковпа́к 1. Весь кухонний персонал в білих халатах з білими очіпками на голові. Не кухня, а лабораторія (Вільде, Пов. і опов., 1949, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 833.

Очіпок, пка, м. Головной уборъ замужней женщины — вродѣ чепчика. Чуб. V. 11. 424. КС. 1893. V. 283. Знаю, що в Хіврі нема очіпка. Ном. № 6538. Ум. Очіпочок. Мил. 195.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 82.

очі́пок = чіпе́ць = чіпо́к (зменше­не — очі́почок) — старовинний й обов’язковий головний убір за­міжньої жінки у формі шапоч­ки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягу­ючи сховане під ним волосся; цей головний убір мав різновиди — бу­денний і святечний; буденний ши­ли з простого полотна, а святечний — із дорогих тканин, оскільки його одягали в престольні празники, пор. утворі Г. Квітки-Основ’яненка «От тобі й скарб»: «А молод­ша невістка дурна ще, недавно пі­шла заміж, не зна, що до чого: хо­тіла пак голову пов’язати платком, так старша не звеліла, бо для тако­го празника [Великодня] звичай­ніш узяти на голову очіпок»; без очіпка жінка не могла взагалі показуватися на люди, «світити волоссям»; не було більшої образи для жінки, як збити з неї очіпок. Знаю, що в Хіврі нема очіпка (М. Номис); Везе Марко Катерині Сукна дорогого, … А наймичці на очіпок Парчі золотої (Т. Шевчен­ко); Бабуся в білому очіпку… вигля­нула у вікно (Леся Українка); Ой пила, пила, чіпця загубила (пісня); Вийшла матушка ще молода на взір, чорнява, в білому простенькому чіп­кові (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 427.