ПІД’Ю́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІД’Ю́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Те саме, що підмовля́ти. — Не кушнірство винне, що Франц розпився, ..а винні лихі язики, що .. до злого під’юджували (Коб., III, 1956, 491); Тільки щось їй не до вподоби, зразу ж під’юджує свого чоловіка, а він же — староста, він усе може (Юхвід, Оля, 1959, 98); Вутанька прудко відскочила від нього вбік. — Бач, як вона від тебе, — під’юджували вугруватого з натовпу (Гончар, Таврія.., 1957, 541); Під’юдили податкового комісара, аби наложив на мене.. податок (Фр., II, 1950, 131); [Віттіг:] Знаю я, хто під’юдив проти мене мужиків та мірошників (Л. Укр., IV, 1954, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 528.