ПШОНО́, а́, с. Крупа, виготовлена з проса. І дурень каші наварить, аби пшоно було (Номис, 1864, № 5383); Сало, люлька, кремінь, криця, Казанок, мішок пшона, В балці став, в ярку криниця — Ось худоба чабана! (Щог., Поезії, 1958, 276); Валя в клуні товче пшоно в ступі (Вас., III, 1960, 320); Усе до очманіння в голові гуде, лящить, сердиться, виє, вихриться пилом, тече жовтою січкою, золотими струмками пшона (Стельмах, І, 1962, 111); * Образно. Вогкий вітер ударив мене в лице, побіг по спині, засіяв пшоном мої відкриті груди (Мик., II, 1957, 55).
◊ Потовкти́ на пшоно́ див. потовкти́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 416.