ПОТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док., перех.
1. Розтовкти, подрібнити все або багато чого-небудь. [Яциха:] Гостювала в свата, Отам його хата!.. Ось і просо потовкла І дочку там пропила!.. (Кроп., II, 1958, 85).
2. Розбити вщент усе або багато чого-небудь. Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили [троянці] без остатку, Посуду потовкли в шматки (Котл., І, 1952, 168); Штир дзвенів, але бодай вони знайшли що-небудь. Каміння, цеглу. Тільки в одному місці вигребли з глею якісь дивовижні черепки. Допіру це була посудина, але вони потовкли її штирем (Мушк., Серце.., 1962, 62).
◊ Потовкти́ на пшоно́ — розбити вщент, знищити. А тут ще ліс почали німці [фашисти] прострілювати. Намацають нас, як забаримось. Потовчуть стоячий танк на пшоно (Ю. Янов., І, 1954, 55).
3. Нанести пошкодження кому-, чому-небудь, пошкодити щось у багатьох місцях. Хоч колесо не зломилось, але зате панотець потовк собі праву ногу (Март., Забобон, 1950, 3); Старший син Гаврило —..здоровань, на одну ногу кульгавий (як був ще пастушком — бугай ногу потовк) (Тют., Вир, 1964, 6).
4. розм. Дуже побити когось. — Геть мене потовк [чоловік], місця живого нема, — скрізь синяки… (Коцюб., І, 1955,437); Павла в економії потовкли, пом’яли, поламали (Горд., Чужу ниву.., 1956, 168).
5. Товкти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 413.