ПУТЬ, і́, ж., заст. ч.
1. Смуга землі, призначена для ходіння, їзди; шлях, дорога. — Про земські, бач, Діла зібрались [пани] рахувати: Мости де ставить, путь вести (Мирний, V, 1955, 284); Чорний ворон сидить на могилі, де до міста наїжджена путь (Сос., І, 1957, 205); * Образно. Ще хвилина, і місяць урочисто випливе з моря і простеле до самого берега широку, прозору путь (Л. Укр., III, 1952, 608); // Місце, лінія у просторі, де що-небудь пересувається. Оповідає [пісня] про путь місяцеву.. І через що зимове поспішає до хвиль Океану Сонце (Зеров, Вибр., 1966, 243); Повітряні путі; // перев. мн. Залізнична або трамвайна колія, рейки. Є такі машиністи.. Скільки, їх загинуло на своєму високому посту, скільки врятували вони чужого.. життя на важких путях-коліях своєї залізничної держави! (Довж., І, 1958, 38).
Би́та путь див. би́тий.
2. Місце, яким можна пройти, проїхати, по якому хто-небудь іде, їде, щось пересувається; дорога, шлях. — Гори, проклята зірко! на сто миль Марії й синові освічуй путь собою (Л. Укр., І, 1951, 421); Я зарубками на деревах Безстрашну путь свою значив (Рильський, III, 1961, 292); Міліціонер спиняє Рух машин — дає їм [дітям] путь (Нех., Хочу буть.., 1949, 15); * Образно. Із школи Путем терновим розійшлись Обидва. Божії глаголи, Святую правду на землі І прорекли, і розп’ялись За воленьку, святую волю! (Шевч., II, 1963, 370); // Відстань, яку хто-небудь пройшов, проїхав або яку треба пройти, проїхати комусь. Я йду без жалю — так було треба. Яка прекрасна моя дорога… остання коротка путь… (Коцюб., II, 1955, 190); Всю уже путь ми на полі пройшли скаковому, — Коням з гарячої шиї пора хомути поздіймати (Зеров, Вибр., 1966, 218); До радгоспу звідси далеко, лежить туди курявна степова дорога, але Тоня, щоб скоротити свою путь, вирішує брести через лиман навпростець (Гончар, Тронка, 1963, 224); // перен. Доступ до кого-, чого-небудь, можливість досягти чогось. [Горленко:] Читали постанову уряду про будівництво сіл? Це ж таку нам путь відкрито… (Корн., II, 1955, 91).
◊ Проклада́ти (торува́ти і т. ін.) путь: а) просуваючись у певному напрямку, розчищати собі прохід. З півдня й півночі армії путь прокладають в снігах по коліна (Сос., II, 1958, 267); По річці вплав пливуть [скіфи] І по льоду дзвінкім торують хижу путь… (Зеров, Вибр., 1966, 391); б) (кому) допомагати кому-небудь досягти чогось; Путь закрива́ти (заступа́ти і т. ін.) кому; На путі́ стоя́ти (става́ти): а) не давати кому-небудь проходу кудись. У половодді геть-геть луги заливає [річка], Молодому князеві Ростиславенку путь заступає (Мирний, V, 1955, 277); б) перешкоджати кому-небудь робити, здійснювати щось. [Микита:] Прощай, моя зоря… ніколи на путі Тобі я не ставав ні тінню, ні докором (Коч., П’єси, 1951, 71); Розчища́ти (розчи́стити) путь кому: а) допомагати кому-небудь просуватися у певному напрямку; б) допомагати комусь досягти, домогтися чого-небудь.
3. Напрямок руху куди-небудь, до певного місця, звідкілясь. Ввесь флот неначе поспішивсь; Мавки бо стали човни пхати, Путем найлуччим [найкращим] направляти (Котл., І, 1952, 254); [Роман:] Були б виїхали назустріч, та не знали, звідки твоя путь, з якої сторони (М. Куліш, П’єси, 1960, 117); У глибину лісів пахучу лежить бійців печальна путь (Сос., II, 1958, 411); // Заздалегідь накреслений, визначений напрямок руху; маршрут, курс. — Це авто спеціально для чужинців, що оглядають околиці. Путь його — невеличке місто Павіа, де є старовинна церква (Ю. Янов., II, 1958, 88); На піску Калуги Для мандрівок зоряних путі Креслив, повний мудрої напруги, Ціолковський в віщій глухоті!.. (Рильський, III, 1961, 313); // перен. Спосіб здійснення чого-небудь. Яким мечем махає, такою путтю й погибає (Номис, 1864, № 7085); // перен. Напрямок діяльності, розвитку кого-, чого-небудь. Я знаю, яка тямка й терниста путь українського літератора (Л. Укр., V, 1956, 141); Сашко Птаха сидів зовсім замріяний. От і почалася його путь революціонера (Смолич, Світанок.., 1953, 230); Шановні земляки! За зле ви не візьмете, Коли в дискусіях, що їх ми почали І путь належну їм промовами дали, Свої я висловлю окремі міркування (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 217).)
У путь [вируша́ти (ви́рушити, руша́ти, ру́шити і т. ін.)] — виходити, виїздити звідкись, кудись. [Суховій:] Козак як сорока на тину: сегодня [сьогодні] тут, а завтра — в путь (Кроп., V, 1959, 313); — Наскидали [купці] старому харчів, лишив хтось рушник, щоб бідний дервіш у пустині міг до намазу умити руки, й подались у свою путь (Коцюб., II, 1955, 152); Вирушили в путь на світанку (Тулуб, В степу.., 1964, 250).
◊ Верста́ти (простува́ти) путь куди — рухатися в певному напрямі. — Буду в руки златоглави, Китайки хапати,.. В золоті твої чертоги Путь гіркий верстати (П. Куліш, Вибр., 1969, 418); От уже путь до Тірійського замку простує Купідін І подарунки несе (Зеров, Вибр., 1966, 241); Держа́ти путь див. держа́ти; Збива́ти (зби́ти) з путі́ і́стини (і́стинної, госпо́дньої і т. ін.) кого, книжн. — те саме, що Збива́ти (зби́ти) з пуття́ (див. збива́ти). — Дух гордині, отче Вікентію, збиває вас з путі істини! (Стельмах, І, 1962, 410); — Я думаю, що грішать тепера.. оті кляті нелюди, котрі хочуть чесних і праведних людей з істинного путі збити (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 230); Збива́тися (зби́тися) з путі́ — те саме, що Збива́тися (зби́тися) з доро́ги (шля́ху, ку́рсу і т. ін.) (див. збива́тися). Самій не довго збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті (Л. Укр., І, 1951, 43); Наставля́ти (наста́вити, направля́ти, напра́вити, наво́дити, навести́ і т. ін.) на путь і́стини (до́бру, святу́ і т. ін.) кого — даючи кому-небудь корисні поради, вказівки, спрямовувати, скеровувати його на правильний шлях у житті. Мої сусіди.. дуже гречно прийняли мене у себе, пан господар навіть все на путь істини наставляв, до мене ж все «ніяк не могли зібратись» (Л. Укр., V, 1956, 213); — Ти, Матвію, бачу, і в бога не віруєш! — намагається [панотець] хоч такими словами приголомшити чоловіка і наставити на путь істини (Стельмах, І, 1962, 86); Тітки та дядини силкувались направляти її на добру путь, чіплялись до неї (Н.-Лев., IV, 1956, 230); Оста́ння (бо́жа, сме́ртна і т. ін.) путь — про смерть, похорон. На лаві, вже зодягнена в останню путь, лежить Фросина (Стельмах, Хліб.., 1959, 177); Вони обойко одійшли на божу путь (Барв., Опов.., 1902, 434); Проводжа́ти в оста́нню путь див. оста́нній; Стоя́ти на путі́ (ста́ти на путь) зло́го (грі́шників), заст. — опуститися морально. Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде (Шевч., І, 1963, 339); — Хотілось би чоловікові не стояти на путі грішників, не ходити на совіт нечестивих (П. Куліш, Вибр., 1969, 150).
4. Процес пересування пішки, верхи або за допомогою транспортних засобів; подорож. Із хмари місяць показався, І од землі туман піднявся, Все віщовало [віщувало] добрий путь (Котл., І, 1952, 227); В подорож я до Афін, до учених Афін вирушаю, Хай від любові та путь визволить душу мою (Зеров, Вибр., 1966, 295); Поклавши підборіддя на рушницю, Успенський лежав ницьма на зеленому горбі, згадував тридцятиденну путь від Одеси до Житомира (Панч, В дорозі, 1959, 59); Зимова путь її страшить (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 179).
Збира́ти (зібра́ти, виряджа́ти, ви́рядити і т. ін.) в путь кого — допомагати комусь готуватися до подорожі. Перед тим, як вирядити їх у путь, Килигей оглядав конвоїрів (Гончар, II. 1959, 64); Збира́тися (зібра́тися, виряджа́тися, споряди́тися і т. ін.) в путь — готуватися до подорожі. В путь Марія нашвидку збиралась Та тяжко плакала, ридала (Шевч., II, 1963, 360); З’являється [Тоня] на подвір’ї з палицею в руці, з рюкзаком за плечима.. Рюкзак, палиця, дорожні сині шаровари… Спорядилася в путь, чи що? (Гончар, Тронка, 1963, 166).
5. заст. Пуття. Далі, як і Ївга підросла, та побачила [Горпина], що з неї великий і добрий путь буде, то й її стала порядку вчити (Кв.-Осн., II, 1956, 256).
◊ Путь-доро́га; Путь-дорі́жка; Путь-дорі́женька, нар.-поет. — те саме, що путь 1, 2, 4. Вирядивши Комара в далеку путь-дорогу, аж у місто, священик клав у тарантас божі молитви й розвозив їх хутірським парафіянам (Ковінька, Кутя.., 1960, 32); [Мотря:] Повертайтеся, поспішайтеся! Стелися ж вам путь-доріженька, м’якенько стелися (Мороз, П’єси, 1959, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 405.