ПУПО́К, пка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до пуп.
2. Те саме що пупе́ць 2. — Голодно й холодно. Мати й давай красти всячину: сальця було вкраде, мені дасть, пупок або печінку з печеної вутки… (Мирний, І, 1949, 401).
3. біол. Зародок нового організму, що утворюється при нестатевому розмноженні на поверхні тіла деяких безхребетних тварин. При доброму живленні влітку на тілі гідри утворюються випини — пупки (Зоол., 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 390.