ПУЗИ́Р, я́, ч.
1. Кулька, наповнена повітрям або газом, що виникає в рідині або рідкій масі чого-небудь. Мама не слухала — пускала крізь зуби пузирі й щось неіснуюче загрібала рукою (Ю. Янов., І, 1958, 61); * Образно. На очах хлопчака лопнув пузир з авторитетом Філіпчука, і всередині цього пузиря не виявилося нічого (Вільде, Сестри.., 1958, 494); * У порівн. Дметься, як пузир на воді (Номис, 1864, № 2501); Какура отетеріло витріщив очі, щоки його надулися, ніби пузирі (Чаб., Катюша, 1960, 10); // перен., жарт. Мала дитина. Там, біля потоку, діти юрмилися різнокольоровими комахами. Були вони різні на зріст, від трилітніх пузирів до довгоногих.. десятиліток (Собко, Звич. життя, 1957, 75).
◊ Ми́льний пузи́р — те саме, що Ми́льна бу́льбашка (див. бу́льбашка).
2. рідко. Те само, що міху́р 1. Манесенькі підсліпуваті вікна, затягнені пузирем, такі брудні, що майже зовсім не пропускали світла (Тулуб, Людолови, II, 1957, 315).
3. Гумовий або прогумований мішок, який наповнюється водою або льодом і застосовується при лікувальних процедурах. Полегшують стан хворого, зменшують відчуття жару і головний біль холодні примочки на голову, пузир з льодом (Заг. догляд за хворими, 1957, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 386.