ПРЯ́ДКА, и, ж.

1. Домашній верстат, призначений для ручного прядіння, який приводиться в рух ножним або ручним приводом. Яка прядка, така й нитка (Укр. Присл., 1955, 104); В кімнаті.. скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки (Л. Укр., II, 1951, 190); Олена пряла. Боса нога ганяла колесо прядки (Тют., Вир, 1964, 539); Гуркотіли в тиші прядки (Головко, II, 1957, 85); У західноукраїнських областях.. різьбою оздоблювалися вироби з дерева, вживані в хатньому побуті: миски, прядки, гребені для пряжі (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 67).

2. Те саме, що па́смо 1. А що ті зачіси на голові, то й не списати пером які: ..і заплетена одна прядка, і знов друга прядка розплетена (Вовчок, І, 1955, 374); — А я ото посивіла отак, — додала Ольга Семенівна, перебираючи пальцями прядку сивого, як сніг, волосся (Хотк., І, 1966, 70); Якщо стиснути в руці прядку еластичного волокна льону, то на ньому залишаються сліди пальців (Техн. культ., 1956, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 365.

Прядка, ки, ж.

1) Прялка. Г. Барв. 251. Части ея: на ніжках лежитъ стільчик, подъ нимъ підніжок (педаль), отъ него къ верете́ну (валъ колеса) идетъ циганка. колесо со спицями стоитъ между двумя стовпчиками, стоящими на помянутомь стільчикові. Передній стовпчик болѣе короткій, сверху на немъ лежитъ сволочок, одинъ конецъ котораго выступаетъ за передній стовпчик, и на этомъ концѣ стоитъ третій маленькій стовпчик; въ немъ сбоку придѣланъ шкураток съ отверстіемъ; второе, верхнее веретено однимъ концемъ держится въ этомъ отверстіи, а другимъ — въ верхнемъ концѣ задняго стовпчика, имѣющаго вверху гайку, при помощи которой второе веретено можетъ быть опускаемо и приподнимаемо. На верхнемъ веретені находятся: а) вилка съ девятью или десятью крючками, б) скалка, в) колісце́; на колісці і на скалці шнур, охватывающій и колесо. Конст. у. Б. Гринченко.

2) = Пряха. Вх. Лем. 458. Скажуть люде: твоя прядка, буду тобі кужіль прясти. Мет. 368.

3) мн. Прєдки = Попрядки. Вх. Лем. 458. Ум. Прядочка. Г. Барв. 540.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 494.

пря́дка (зменшено-пестливе — пря́дочка) — призначений для руч­ного прядіння домашній верстат, який приводиться в рух ножним або ручним приводом; дієслово: пря́сти — скручувати, сукаючи во­локна конопель, льону і т. ін., ро­бити безперервну тонку нитку, пряжу; одна з основних жіночих робіт зимовими вечорами; пряли також на вечорницях, досвітках, готуючи посаг, бо знали, що дове­деться відповідати на запитання: «Зима була — чом не пряла, весна була — чом не ткала?»; щоб потім хтось не сказав: «Наші пряли, а ва­ші спали»; майстерність пряхи ці­нувалася: «Добра пряха й на скіпці напряде»; недоладність у прядінні осуджувалася: «Сім днів пряла, та нічого не дістала». Яка прядка, та­ка і нитка (прислів’я); Скажуть люде: твоя прядка, буду тобі кужіль прясти (А. Метлинський); На топ­ку пряде (приказка — близький до смерті); Треба прясти, щоб руб’ям не трясти (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 488.