Про УКРЛІТ.ORG

просити

ПРОСИ́ТИ, про́шу́, про́сиш, недок.

1. перех. і неперех., кого, у кого що, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о чім, об чім, діал. о що. 1. Звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось. Губернатор.. став її випитувати, об якій нужді вона його просить (Кв.-Осн., II, 1956, 286); Як той явор [явір] над водою, Степан похилився.. А Ярина То клене, то просить, То замовкне, подивиться, І знов заголосить (Шевч., II, 1963, 334); Рішили зараз же послать Найбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля (Гл., Вибр., 1951, 122); Ослабла [Маруся] й хиталася на коні. Але о спочинок також не просила (Хотк., II, 1966, 238); Проси в мене все, що захочеш, Все тобі дам я (Зеров, Вибр., 1966, 313); — Я вас, товаришу командир, хочу про одне діло просити… (Гончар, III, 1959, 38); Начальник санслужби флоту повернув Заброді обидва рапорти, в яких Павло просив послати його на фронт (Кучер, Голод, 1961, 430); — Козаки просять, батьку, щоб ти глянув на них перед смертним часом, — сказав, підлетівши, охриплим голосом Писаренко (Довж., І, 1958, 264); Вечорами літні статечні солдати тепер часто просили Шевченка: — Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні (Тулуб, В степу.., 1964, 237); // з інфін. Пропонувати кому-небудь робити щось. Усі вже знали, що Семен просить Мотрю сидіти на віру (Коцюб., І, 1955, 44); — Прошу прийняти конкретне рішення по моїй пропозиції (Тют., Вир, 1964, 121); // у формі 1 ос. одн., з наказ, сп. іншого дієслова. Виражає ввічливе, але настійне прохання до кого-небудь зробити щось або не робити чогось. — Розходьтесь, панове козаченьки, прошу я вас просьбою, не засмутіть гірше мене, молодої! (Вовчок, І, 1955, 25); — Я знаю, що буде, — казав я, — збудеться мрія. Мачти засвистять, і гойднуться реї. Тільки прошу тебене забудь мене (Ю. Янов., II, 1958, 160); // перен., чого. Потребувати чого-небудь, відчувати необхідність у чомусь. [Василь:] Життя тихе та щасне, розпорядки громадські вільні,..он чого тепер життя просе [просить], он куди тепер воно гне-верне… (Мирний, V, 1955, 113); Що се осінь, що се Рано так прийшла, Коли серце просе [просить] Світу та тепла? (Граб., І, 1959, 320); Робочих просять рук зелений простір степу, розмай травневих лук (Гонч., Вибр., 1959, 337).

Пора́ди проси́ти див. пора́да; Проси́ти проба́чення (проба́чити, ви́бачення, ви́бачити) — пробачатися перед ким-небудь, перепрошувати когось. Нетерпляче здіймав [Богдан] голос і зараз же збентежено усміхався, немов просив пробачення за свою нетерпеливість (Л. Укр., III, 1952, 585); — Прошу пробачити, пане генерале.. Але, якщо дозволено буде мені… Насамперед, відносно міністрів (Головко, II, 1957, 482); Прошу вибачити, що пишу коротко, бо щось нездужається (Коцюб., III, 1956, 451); Проси́ти сло́ва — зголошуватися на публічний виступ. «Прошу слова!» Дає Кристальова слово дівчині. Встала вона. Й полилася потоками мова, революції мова ясна (Сос., І, 1957, 488); Проси́ти сльоза́ми (слі́зно) — благати кого-небудь про що-небудь, плачучи; Проси́ти та перепро́шувати див. перепро́шувати1; Проси́ти [у бо́га] сме́рті див. смерть.

◊ Ї́сти не про́сить що — не потребує уваги, турбот, нікому не заважає що-небудь. Нехай лежить: воно їсти не просить (Номис, 1864, № 9930); Ї́сти про́сить див. ї́сти; Ка́ші про́сить див. ка́ша; Проси́ти руки́ кого, чиєї — звертатися до дівчини або до її батьків з проханням дати згоду на шлюб. — Саню, моя дитино!, Віктор Титович просить твоєї руки. Я кращого зятя для себе не бажаю (Н.-Лев., V, 1966, 252); Нахабний парвеню насмілився просити руки його, губернаторової, дочки! (Смолич, II, 1958, 116).

2. перех. і без додатка, також з інфін. Запрошувати, кликати куди-небудь. Не ходи, куди не просили; не бери, чого не положив (Номис, 1864, № 9674); — Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи (П. Куліш, Вибр., 1969, 128); З’являється майор Яцуба і.. гукає до Мамайчука: — Тебе просять!Бач, мене просять, — враз осміхається Гриня до пастви. — Раніше викликали, вимагали з’явитись, а тепер просять (Гончар, Тронка, 1963, 174); Зайшла покоївка. — Пані вже в їдальні. Просять пожалувати до столу (Головко, II, 1957, 483); // у сполуч. із сл. староста, боярин, сват, кум і т. ін. Запрошувати взяти участь у якомусь обряді, святі (перев. весіллі). — Хочу оженитись, прошу вас за старосту, коли ваша ласка (Вовчок, І, 1955, 167); — Я тебе до себе в куми прошу… (Мирний, IV, 1955, 225); — Прийдеш на весілля? Боярином прошу (Стельмах, II, 1962, 263); // у формі 1 ос., також у сполуч. із сл. ласкаво, уклінно, милості, покірно. Уживається як ввічлива форма запрошення або дозволу зробити що-небудь. — Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, — припрошувала Мотря (Коцюб., І, 1955, 44); [Хотина:] Милості просимо у господу! (Кроп., II, 1958, 56); Щорс спокійно розірвав конверт [з наказом].. — Дозвольте оголосити. — Прошу (Довж., І, 1958, 143); — Здорова була, Варвара Степанівно! Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. — Милості просимо,-і сказала Безугла.Не які горниці, ну, а місце знайдемо (Головко, II, 1957, 597); — То чого ж ви тілько дивитесь, а не накладаєте. Прошу покірно!повернувся я до його (Мирний, IV, 1955, 363).

3. неперех., розм. Призначати ціну за що-небудь. — Він просить по тридцять карбованців за шкурку. Чи не взяти нам пару? (Тулуб, В степу.., 1964, 459); — Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 81).

4. неперех., розм. Збирати милостиню; жебракувати. — То десь бог покарав мене: нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки? (Коцюб., І, 1955, 136); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні у кого (Хотк., II, 1966, 358).

Проси́ти Христа́ ра́ди; Проси́ти ми́лостині (ми́лостиню) — жебракувати, старцювати. Старці, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Мирний, IV, 1955, 142); На тім мості стоїть дід старий та сивий та просить милостині (Фр., XIII, 1954, 427); — Чого він тремтить і чого він хоче?Він жебрак, — каже мама, — він просить милостиню (Смолич, II, 1958, 12).

5. перех., за когощо. Клопотатися про кого-, що-небудь, заступатися за когось. Я просив його за твого Каленика, і він мені сказав от що: щоб ти йому не ба-рившися написав, котрий Каленикові год? (Шевч., VI, 1957, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 283.

Просити, шу́, сиш, гл.

1) Просить. А я завше Бога прошу з вечора до ранку, да щоб ти мав щастя й долю, мій милий коханку. Мет. Прошу я її милою прозьбою. МВ. І. 19.

2) Приглашать. Хазяйка тим часом вечеряти просить. МВ. (О. 1862. III. 74).

3) Смерти на себе просити. Накликать на себя смерть. Сам на себе смерти просив. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 479.

вгору