ПРОМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, док., перех. і без додатка. Частково або повністю просочуючи що-небудь якоюсь рідиною, робити його мокрим. Часто дощі промочували наскрізь валки, але Катерина розвішувала на тички оберемки сіна, щоб не гнило (Чорн., Визвол. земля, 1959, 189); Гаряча кров б’є з рани в Петруся, промочила хустку (П. Куліш, Вибр., 1969, 108); Він же ніколи не відмовлявся допомогти: молодого навчить скирту вершити так, щоб дощ не промочив, невмілому косу нагострить мантачкою (Юхвід, Оля, 1959, 66); // Робити мокрим, вологим; намочувати. Дощ.. промочував все тіло (Фр., XIII, 1954, 53); Спочатку йшла [Тася] навмання, по калюжах і потоках, під заливним дощем, промочивши ноги й промокши до нитки (Дмит., Розлука, 1957, 210); // Зволожувати, змочувати (рот, губи і т. ін.) якоюсь рідиною. — В мене вночі спадає смага на рот та на губи, — треба промочувати (Н.-Лев., III, 1956, 186); Уляна промочила смажні його уста водою (Мирний, І, 1954, 310); Мов за рідними дітьми, ходить за ними [пораненими] Оленчук. Спеціально для них тримає під сидінням у запасі кілька кавунців, щоб, коли вже зовсім спека задушує, промочить бідолахам спраглі попечені губи (Гончар, II, 1959, 121).

◊ Промо́чувати (промочи́ти) го́рло, (ду́шу і т. ін.) — пити (переважно спиртні напої). Зійдуться в шинок людці розважитись,.. візьмуть півкварти, кварту, щоб було чим горло промочувати (Мирний, II, 1954, 155); Навіть під час богослужіння вмів [піп] викроїти невеличкий «антракт», вийти в ризницю і промочити горло (Мельн., До раю.., 1961, 17); — Потривай, пане гетьмане, розкажу все..; дай перше промочити гортань. Тілько в вас такі нікчемні кубки, що ні в віщо гаразд і налити (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); Промо́чувати (промочи́ти) гу́би — трохи відпивати якої-небудь рідини. Дарка промочує губи й віддає горнятко назад: вода без смаку (Вільде, Б’є восьма, 1945, 108); Промочи́ти до ни́тки (до кісто́к, до соро́чки, до ті́ла, до ру́бчика) — те саме, що Змочи́ти до ни́тки (до кісто́к) (див. змо́чувати). По дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки (Фр., І, 1955, 17); // безос. Бурхнуло з неба, мов із бочки. Що промочило до сорочки; То драла врозтіч всі дали, Троянці стали всі, як хлюща (Котл., І, 1952, 106); Аж тоді прокинулась [пані], як її промочило до тіла (Н.-Лев., II, 1956, 394); — Що ви робите, щоб вас до рубчика не промочило? — допитувалась Шура (Вишня, І, 1956, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 238.