ПРОКЛІ́Н, рідше ПРОКЛЬО́Н, льо́ну, ч.

1. Лайливий вислів, який виражає різкий осуд кого-, чого-небудь, велике обурення кимсь, чимсь, ненависть до когось, чогось і т. ін. [Елеазар:] Мовчання. Який прокльон страшніший над мовчання? (Л. Укр., II, 1951, 145); Розпочалась правдива війна родинна з звичайними пригодами: сварками, прокльонами, криками на все село і бійками (Фр., II, 1950, 202); Вигуки бриніли і згасали разом з іскрами шабельних ударів. Лунали прокльони (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35).

Посила́ти прокльо́ни див. посила́ти; Си́пати прокльо́ни (прокльо́нами) див. си́пати; Сла́ти прокльо́ни див. сла́ти.

2. Те саме, що прокля́ття 1. Вона боялась, що її проклін побив Мелашку, як лиха година (Н.-Лев., II, 1956, 340); Хто в час пожежі край свій кине І.. в чужий втече, Того весь вік огонь пече І проклін рідної країни (Олесь, Вибр., 1958, 411); Ворогам — покара і прокльон, А народу — пісня величава (Мас., Поезії, 1950, 37).

3. перев. чого. Те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо. Зламати нам судьби проклін! Ударив дзвін! (Л. Укр., І, 1951, 468); «Дивіться ж, діти, онде він, — Який похилий і знебулий. Похмурий, темний, як зігнули Його зневага і проклін!» (Зеров, Вибр., 1966, 412).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 201.

Проклін, льону, м. Проклятіе. Проклін усім, хто пале, коле, ріже. К. ЦН. 302. Батькова та матчина молитва із моря виймає, а проклін у калюжі топить. Ном. № 9373.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 469.

проклі́н = прокльо́н — лайливий вислів, який виражає різкий осуд кого-, чого-небудь, велике обурен­ня кимсь, чимсь, ненависть до ко­гось, чогось; прокльони часто вод­ночас є й прокля́ттями (див.); на­родна творчість зберегла багато таких словесних формул, що базу­ються на вірі в силу слова; серед них не лише злі побажання, а й часто жартівливі, наприклад: «Бо­дай його корінь звівся!», «Трястя б тебе взяла!», «Хай тобі язик відсох­не!», «Щоб твоя могила диким ма­ком поросла!», «Щоб тебе родимець вбив!», «Щоб ти не діждав завтра­шнього дня!», «Щоб тобі світ зама­кітрився!»; такі вислови бувають жартівливого характеру: «Бодай тобі кіт яйця ніс!», «А щоб тебе Кузьма вбрикнув!», «А щоб ти під вінцем стала!», «А щоб ти скис!», «Щоб тобі дика коза приснилася!», «Щоб тобі крутило в носі!»; для де­яких характерне внутрішнє риму­вання: «Бодай тобі ні сходу, ні в почці плоду!», «Бодай тобі добро поза кожне ребро!», «Нехай йому там легенько ікнеться, як собака з тину ввірветься!»; у сполученні: посила́ти (си́пати, сла́ти) прокльо́ни — проклинати когось.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 486.