ПРОВІ́СНИК, а, ч.
1. заст. Те саме, що віщу́н 1. — Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він [батько] має вернутись. Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати, Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 39); Кожен хотів бути провісником, і кожен хотів бути в середині кола (Панч, II, 1956, 392).
2. чого, перен., уроч. Особа, яка провіщає, проголошує що-небудь і бореться за його здійснення; глашатай. Всю землю він [М. Горький] сходив — і бачив стільки ран, І стільки бачив сліз, що для душі дрібної Не сила б їх знести… Та хмари грозової Він був провісником — і їй співав пеан (Рильський, І, 1956, 320); Народ звик слухати кобзарів, цих провісників правди (Ле, Хмельницький, І, 1957, 3); Поет глибокої філософської думки, великого революційного пафосу і справжньої людяності, Леся Українка була одним з провісників свободи і братерства народів (Іст. укр. літ.. І, 1954, 629).
3. чого. Той (те), що своєю появою, поведінкою і т. ін. віщує які-небудь зміни в природі (про рослини, тварин, явища природи тощо). Ми відчули дихання весни по перших провісниках її — пролісках (Рад. Укр., 27.ІІІ 1968, 4); В природі існує чимало тварин, а також і рослин — провісників змін погоди (Наука.., 7, 1956, 24); * У порівн. Вони [літаки] пролітали високо в небі на захід, мов провісники сонця, лише однією своєю появою сповіщаючи, що іде жадана воля! (Цюпа, Назустріч.., 1958, 122); // перен. Перша ознака, прикмета, яка провіщає можливість настання чого-небудь; переддень. Виробництво хліба поміщиками на продаж, що особливо розвинулося за останній час існування кріпацтва, було вже провісником розпаду старого режиму (Ленін, 3, 1970, 176); Коли у сусідньому калюжинському колгоспі на фермі з’явилася бригада комуністичної праці — провісник майбутнього, — люди у Березняках повернулися до неї, наче до маяка (Вол., Місячне срібло, 1961, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 136.