ВІЩУ́Н, а, ч. 1. заст. Той, хто віщує, пророкує що-небудь. [Долон:] Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи? [Кассандра:] Питай в Гелена, та чи мало ж є у нас у Трої віщунів? (Л. Укр., II, 1951, 269); — Не вгадав, не вгадав! Віщуна з тебе не буде! — сміялися хлопці (Чендей, Вітер.., 1958, 270).
2. перен., поет. Ознака, прикмета того, що настане. Подихнув пустовливий [пустотливий] вітрець, той віщун світання (Коцюб., І, 1955, 125); Між горами запалювалися блідими смугами віщуни недалекого ранку (Ле, Міжгір’я, 1953, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 693.
Віщун, на, м. Вѣщунъ, предсказатель. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Котл. Н. П. 365. Під бороною з залізними або осиковими зубцями можна виховать пса віщуна-ярчука. Ном. № 291.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 243.
віщу́н (ж. віщу́нка, вішу́ха) — той, хто віщує, пророкує що-небудь; давній служитель язичницьких культів, передбачник майбутнього; користувався ворожбитськими книгами; згодом віщий стало синонімом мудрого, тому кажуть: «Коли б чоловік віщим був, то не загинув би»;див. ще волхв. Серце віщуна чує добро і зло (приповідка); Віщуха баба… пророкувала (П. Куліш).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 102.
