ПРИСЛУ́ХАТИСЯ див. прислуха́тися.
ПРИСЛУХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, ПРИСЛУ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко ПРИСЛУХО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. до чого і без додатка, діал. чому. Напружуючи слух, намагатися почути що-небудь. [Річард (прислухається, як тихшає хода Джонатана надворі, далі. сідає ..):] Який я одинокий (Л. Укр., III, 1952, 110); Адаменко зліз з кобили, ..підійшов до мене, став прислухатися до мого кашлю, поклав мене на землю і взявся робити масаж (Ю. Янов., II, 1958, 246); Надя сиділа мовчки й прислухувалася, що говорилось в світлиці (Н.-Лев., V, 1966, 114); «Що це — півні співають? ..» Гашіца витягла шию, прислуховуючись (Коцюб., І, 1955, 247); Здалося — ніби голос Марусин. Крикнула й замовкла. Прислухався — нічого не чути (Хотк., І, 1966, 101); Лось розплющив одно око, підняв ліниво голову вгору і прислухався (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 50).
◊ Прислуха́тися обома́ — дуже уважно слухати, намагаючись почути, зрозуміти що-небудь.
2. перен. Зважати, звертати увагу на кого-, що-небудь, ураховувати чиюсь думку і т. ін. Мірошниченко, усміхаючись, поглянув на Дмитра. — Прислухайся, хлопче, до таких розмов, Це думи партії про життя — значить, наші думи (Стельмах, II, 1962, 177); Радитися з народом, уважно прислухатися до думок, пропозицій і зауважень трудящих — традиція Комуністичної партії, усіх її організацій (Ком. Укр., 6, 1969, 79); Чуйно прислуховуються [радянські літератори] до дум трудових людей, своїми творами виховують маси в дусі комунізму (Літ. газ., 6.І 1961, 1); — Обіцяв вам, що мій допис в десятках примірників буде розісланий по всіх газетах, і будьте певні, що до нього прислухаються, зроблять вірні висновки і намилять вам шию (Тют., Вир, 1964, 153); Ми, письменники, ..чуємо часом докори: чому ви мало пишете про життя залізничників, про життя прикордонників? Що ж, і до цих докорів варто прислухатись, але головне завдання письменника — зображення людини (Рильський, IX, 1962, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 25.