ПРИ́ПОВІСТЬ, і, ж., діал. Приповідка. Ні до кого не пристає так ота приповість: «знайся кінь з конем, віл з волом», як до подолян (Свидн., Люборацькі, 1955, 138); Ішов [Ілько] слухати приповістей Митрових (Хотк., II, 1966, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 714.

Приповість, ти, ж.

1) = Приповідка. Приповість в школярів: не вкрав, але достав. Ном. № 6095.

2) Разсказъ. Чуючи од батька страшні приповісти про війни та походи… Мир. ХРВ. 82. Од старих людей приповісти такої не чувала, щоб о Петрі бистрії ріки-озера замерзали. ЗОЮР. І. 27.

3) Притча. Говорив до них приповістями. Єв. Мр. III. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 433.