ПРИПОВІ́СТКА, и, ж., діал.
1. Приповідка. Подібно Пушкіну, Грибоєдову, Шевченку, Саят-Нова, Ахундову, весь він [Руставелі] перейде в народ і стане невіддільний від мудрості народної — в його думках, піснях, приказках, приповістках (Тич., III, 1957, 62); —Великий бог — Алла Ікбер! — закінчив старий Сулейман своєю любимою приповісткою (Коцюб., II, 1955, 126).
2. Оповідання. Отак розказувала одрадянам Марина, й люди, слухаючи її сумну приповістку, йняли тому віри (Мирний, IV, 1955, 239); У мене е невеличка, давно вже написана, приповістка «День у дорозі» (Мирний, V, 1955, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 714.