ПРИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИМО́ВИТИ, влю, виш; мн. примо́влять; док.
1. перев. недок., перех. і неперех. Супроводжувати яку-небудь дію словами; приказувати. Докопавшись до корінців, укритих філоксерою, вона рвала їх і їла з землею разом, примовляючи: — Зараза, кажете? (Коцюб., І, 1955, 217); Вони зійшли з шляху, штовхали корів, ішли поруч із ними, примовляючи: — Гей, Манька! Гей, Лиска! (Скл., Хазяїни, 1948, 83); // Граючи або танцюючи, вимовляти слова пісні, примовки і т. ін. Тут поет взяв мандоліну І на відповідь гуртові Він заграв, і до музики Примовляв пісні чудові (Л. Укр., І, 1951, 368); [Семен:] Танцювати по черзі, не всім разом.. [Явдоким:] А хто ж буде примовляти, мабуть, ти, Мусію? (Кроп., V, 1959, 168); Грає хлопчик, примовляє: — Ой да горе — не біда! (Нех., Ми живемо.., 1960, 105); // Казати приказку відповідно до ситуації, до якоїсь розповіді. І ще одно він щастя мав — Розумну жінку бог послав; Без неї чоловік — неначе блин без масла, Як примовляє кум Гордій (Гл., Вибр., 1951, 162); — Щастя, — примовляв сам він, — як трясця: кого схоче, того трусить (Вовчок, VI, 1956, 218); // Казати при певній дії узвичаєну примовку. На тобі циганство й панство, коня вороного, ще й хвайду до того (примовляють в грі «сорока») (Номис, 1864, № 12570); Випив і другий староста, теж прицмокуючи, і теж примовляв, похваляючи (Кв.-Осн., II, 1956, 73); — Вдарю паличкою по вулику три рази і примовляю: «На морі, на океані, на острові Буяні їде Ілля-пророк на колісниці, гонить дощ і грімницю, гоню і я вас, мої бджілоньки, по ярий віск, по солодкий мед» (Стельмах, II, 1962, 79); — Дай же, боже, і пшениці щоб родили, і діти красно на миру ходили — примовила мати до Мар’яни чарку (Кос., Нов., 1962, 92); // Плачучи, приказувати; голосити. Все їх гукала, все до їх примовляла: «Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?» (Вовчок, І, 1955, 47).
2. перех. Додавати до сказаного що-небудь, вступати в розмову. — Ось вона, володарка полігона, — казали про неї бійці, а мати голубливо примовляла: — Ясочка наша (Гончар, Тронка, 1963, 300); Він так само посміхається і примовляє: — І це ще не все, дорогий друже (Жур., Опов., 1956, 187); // Додавати якусь фразу, слова після якої-небудь дії. — А тепер буде тихо чи ні? — примовляв [Іван] за кожним стуком (Март., Тв., 1954, 316).
3. перех. і неперех. За народними віруваннями — виліковувати замовлянням. — Домніка примовить тобі болячку! — обізвався батько, що сидів мовчки досі (Коб., II, 1956, 99); // Проголошувати замовляння, заклинання. Виплинь, бабко, дам тобі япко (примовляють, взявши за вію й піднявши в сей спосіб віку, — як запорошиться око) (Номис, 1864, № 8408); Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки (Бор., Тв., 1956, 92); Але бац, спасибі йому, вмів примовити, спинив кров, приложив якоїсь масті, і за тиждень я був уже здоров (Фр., IV, 1950, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 679.