ПРИКА́ЗУВАННЯ, я, с. Дія за знач. прика́зувати 1. — Що сталося, Мартинку? — запитав [сліпий], урвавши голосне приказування прохача (Ле, Хмельницький, І, 1957, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 632.

Приказування, ня, с. Приговоръ, приговорка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 418.

прика́зування = примовля́ння = примо́ва —

1) проказування пев­них фраз під час голосіння над по­кійником, плач, супроводжуваний протяжними й жалібними слова­ми;

2) тільки примовля́ння = примо́ва див. заклина́ння.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480.