ПОЧИ́НОК¹, нка, ч. Пряжа, намотана на веретено, або кількість цієї пряжі, знятої з веретена. Іноді по хаті пронесеться глибоке зітхання; ..або випаде починок з рук Мотрі, глухо вдариться об піл і розбуркає тишу сумну (Мирний, І, 1949, 407); Вона .. сиділа недалеко від лежанки й пряла кужіль, з правої, відведеної до краю руки, крутячись, опускався важкий починок, а ліва — скубла й скубла м’яку пряжу (Стельмах, II, 1962, 399).

ПОЧИ́НОК², нку, ч., діал. Початок (див. поча́ток¹). Адамові літа з починку світа (Номис, 1864, № 658); Він вагався, явно вишукував підходящі слова для починку (Логв., Давні рани, 1961, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 471 - 472.

Починок, нку, м.

1) Начало = Почин. Г.-Арт. (О. 1861. III. 106). Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили. Греб. 366.

2) Нитки на веретенѣ, заполненномъ совершенно. Чуб. VII. 410. Гол. Од. 36. Вас. 201. Туілько дідова дочка одвернеться куди небудь, то бабина дочка вуізьме да й змотає починок із її веретена на своє: от у єї і буільший починок стане. Чуб. II. 64.

3) мн. Родъ вышивки на женской сорочкѣ. Чуб. VII. 427. Ум. Почи́ночок. Я раненько устаю, по два починочки попрядаю. Мет. 370.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 392.

почи́нок (зменшене — почи́ночок) —

1) пряжа, намотана на ве­ретено або кількість цієї пряжі, знятої з веретена. Сюди смик, тудисмик — мій починок, як бик (М. Но­мис); Приходять |дід і баба] додо­му, аж у них і вареники зварені, і починочок стоїть на віконці (каз­ка);

2) = почи́н — початок якоїсь справи, перший крок до її вико­нання; кажуть: «Дай добре добрий початок!»; не радили кидатися пер­шим купувальником; важливим було ворожіння на початку якоїсь справи; магічним був почин Ново­го року або період Різдвяних свят; див. ще Нови́й рік, новосі́лля.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 476.