ПОТОПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., рідко, ПОТОПИ́ТИ, топлю́, то́пиш; мн. пото́плять; док., перех. Губити, позбавляти життя (живі істоти), знищувати (предмети), занурюючи їх у воду, спускаючи на дно; топити. — А як ти… а за що… твою жінку потопляти?.. хіба ж вона волшебствує [чаклує]? (Кв.-Осн., II, 1956, 181); Тільки що розказали брати, як старша сестра хотіла їх потопить, коли дивляться — підпливає цареве військо (Стор., І, 1957, 70); Козаки.. звеліли потопити усі порони, щоб Єремії не було на чому перевезти своє військо (Н.-Лев., VII, 1966, 146) * Образно. — Що ми? хіба ми люди? Обличчя носимо людське та й годі, а душу і серце в хмелі потопили (Мирний, III, 1954, 280); // безос. Водою чорт зна як крутило, Що трохи всіх не потопило, Вертілись човни, мов дурні (Котл., І, 1962, 87); // Затопляти, заливати (про воду); вкривати водою. Волго, Волго! У повідь, весною, Ти не так потопляєш поля, Як тією людською сльозою Напилася вже наша земля! (Стар., Вибр., 1959, 95); На волі я й гори потоплю (Укр.. присл.., 1963, 155); — Вода бігуча, вода котюча, вода йорданська береги потопила (Хотк., І, 1966, 77); * Образно. В яких гаях? В яких ярах, В яких незнаємих вертепах Ти заховаєшся од спеки Огнепалимої тії, Що серце без огню розтопить І без води прорве, потопить Святії думоньки твої? (Шевч., II, 1963, 356).

◊ Потопи́ти в кро́ві — те саме, що Втопи́ти в кро́ві (див. втопи́ти). Справді, не могло бути спокою на серці, коли фашисти потопили в крові свободу в Іспанії (Рибак, Час.., 1960, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 417.