ПОСУМНІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до сумні́ти. О. Нестор похнюпився і посумнів, слухаючи тої мови (Фр., VII, 1951, 49); Коли професор від’їхав і Аглая-Феліцітас переконалася, що його вже більше не побачить, вона посумніла (Коб., III, 1956, 367); Посумнів [Іван], зневірився, ходив самотній і дуже нещасливий (Круш., Буденний хліб.., 1960, 153); * Образно. Задумана береза над яром посумніла і, мов золоті сльози, без вітру ронить додолу свої пожовклі листочки: кап, кап, кап! (Фр., VI, 1951, 148); // Набрати сумного виразу (про очі, обличчя і т. ін.). Лице Ежена посумніло (Фр., І, 1955, 344); // перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови тощо). Надійшла осінь. Надворі посумніло (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 390.