ПО́СТАТЬ1, і, ж.
1. кого, чия. Зовнішній вигляд, обриси тіла людини. Було щось скрите, тривожне в її лиці, в її очах, у всій її постаті (Фр., VI, 1951, 379); Був [князь] невеликого зросту, ціла його постать була дуже аристократична, рухи зграбні й поважні (Л. Укр., III, 1952, 501); Твоя розмова, постать і вигляд твій — Все разом свідчить: римлянин (Зеров, Вибр., 1966, 338); // перев. з означ. Тіло, тулуб, стан кого-небудь. Він мусив з ними шукати гриби, насилу згинаючи свою ситу постать у білому підряснику (Коцюб., І, 1955, 320); Вся постать у неї тремтіла, голова трусилася, сльози рясно-рясно посипались з закритих очей (Мирний, IV, 1955, 298); Міцна й струнка, незважаючи на свою огряднувату постать, ішла вона поруч чоловіка, і сотник скоса милувався з її рівної, як стовбур, шиї і високих пружних персів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 36); // Будова тіла; статура. Тілько ж і Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою (П. Куліш, Вибр., 1969, 106); [Микита:] Що ж він — на вроду кращий від мене, чи розумніший? Чи постаттю, чи хистом взяв? (Кроп., І, 1958, 74); Дочка ще зберігала гінку дівочу постать, але плечі в неї закрутішали, груди набухли (Тют., Вир, 1964, 509).
2. перев. у функції підмета. Якась людина, хтось (звичайно про незнайому людину або про того, кого важко впізнати, розгледіти здаля, в темряві і т. ін.). На переднім плані три постаті (жінка, дівчина і дівча-підліток) сумно сидять над погаслим багаттям (Л. Укр., II, 1951, 147); У задимленому сяйві ліхтаря ледве можна було побачити, як біля ковша вовтузились тьмяні постаті (Стельмах, І, 1962, 146); Погляд Каринського притягла до себе невисока постать, що прямувала заводським подвір’ям до лабораторій (Шовк., Інженери, 1948, 18); // У сполуч. із означ. дівоча, жіноча, чоловіча тощо або з ім. у род. в. виражає відповідну назву людини (людей) за статтю, родом діяльності і т. ін. На нічному зоряному небі виткнулась ставна парубоча постать і зникла по хвилі в густих бур’янах по той бік тину (Коцюб., І, 1955, 336); В ліві двері обережно заглядає закутана жіноча постать (Коч., II, 1956, 362); І нараз — людська постать! Людина? Тут? Де лише скелі і дикий звір? ..Ні, не може бути! (Хотк., II, 1966, 314); Порожньо на засніженому пероні. Лише поодинокі постаті залізничників з ліхтарями в руках, як тіні, мовчки снували по коліях (Головко, II, 1957, 439).
3. перен. Особа як носій певних соціальних та особистих рис, ознак тощо. Може, й цей невеличкий причинок до біографії Тараса Шевченка не буде зайвим і разом з іншими кине промінь світла на дорогу постать нашого великого Кобзаря (Коцюб., III, 1956, 48); Постать видатного українського прозаїка І. С. Нечуя-Левицького в останні роки привертає дедалі більшу увагу дослідників (Рад. літ-во, 6, 1971, 30); // Видатна особа, визначний представник кого-, чого-небудь. Я шаную кожного народу Історичні постаті і дати (Дмит., Осінь.., 1959, 55); Після виходу «Плуга» Павло Тичина став однією з найпомітніших постатей української радянської поезії (Поезія.., 1956, 141).
4. Уявний образ кого-небудь. І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей (Л. Укр., І, 1951, 97); Перед очима в Панаса невідступно стояла кумедна постать гладкого пана в постолах, сама серед поля, невміла і безпорадна (Коцюб., II, 1955, 45); Снилися Юрасеві Хмельницькому гетьманські клейноди. Та коли він уже взяв у руки булаву, перед очима виросла постать батька, і Юрась закричав, заметався на постелі (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 96).
У (в) по́статі кого, чого — в образі кого-, чого-небудь. [Саня:] Взагалі мужчинам не варто вірити, а вам і надто. Вам он навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Л. Укр., II, 1951, 33).
5. Персонаж літературного твору; художній образ. Ся постать [у повісті О. Кобилянської] узята цілком з життя і робить враження портрета (Л. Укр., V, 1956, 43); Частіше й частіше з’являлася в його [Т. Шевченка] творах і постать кріпака, кинутого в казарму паном, щоб без перешкод оволодіти його дружиною або нареченою (Тулуб, В степу.., 1964, 293); Традиційною постаттю для інтермедій і вертепу був образ солдата (Рад. літ-во, 1, 1963, 112); Центральна постать твору; // Скульптурне зображення кого-небудь; статуя. Посеред площі величезна будова, ще не скінчена: ..велетенські постаті богів з невикінченими емблемами на головах (Л. Укр., II, 1951, 242); Нарешті полум’я освітило й куточки хижі, в одному з яких — за вогнищем — стало видно глиняний приступок, а на ньому дерев’яні постаті Перуна й Волоса (Скл., Святослав, 1959, 8); Стоять на Карловім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави (Гончар, III, 1959, 457); *У порівн. На човні, як велетенська чавунна постать, ще довго стояла Соломія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом з Остапом зникало її щастя (Коцюб., І, 1955, 338); // Зображення людини на малюнку, картині. Висунув [Дорошенко] з-під стіни насеред кімнати мольберт з картиною олійними фарбами. Іще не зовсім закінчена. Деякі постаті на ній були накреслені ще самою вуглиною (Головко, II, 1957, 193).
ПО́СТАТЬ2, і, ж. Смуга, ділянка ниви або поля, що її, працюючи, обробляє один жнець, полільник тощо. Микола став жати на своїй постаті поруч з Нимидорою (Н.-Лев., II, 1956, 174); Спинився він косу погострити, глянув позад себе: самі снопи лежать на постаті, нема непов’язаного, а Гаїнка стоїть і втирає рукавом піт із чола… (Гр., II, 1963, 455); Панський економ, молоденький загорілий панич, показав політникам постать на буряках (Н.-Лев., II, 1956, 32); * Образно. — Ти, певно, в управителі полізеш? — якось глухо запитав він. — Атож! Ширша постать — більше нажнеш (Мирний, І, 1954, 341); Не мені у ріднім полі постать добирати, де поставила зла доля, — мушу в поті жати… (У. Кравч., Вибр., 1958, 128).
◊ Займа́ти (зайня́ти) по́стать див. займа́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 370 - 371.