КАЛО́ШІ, ло́ш, мн. (одн. кало́ша, і, ж.). Взуття (переважно гумове), що надівають поверх звичайного, щоб зберегти його від вологи тощо. У сінях заметались люди! Той шубу віддає лакузі. Калоші другий з ніг скида… (Мирний, V, 1955, 286); Іде він.., не забуваючи натягти м’які калоші на черевики (Фр., II, 1950, 377); Павло, сапаючи, взувався. Чоботи зсохлися і не налазили. Тоді Явдоха кинула старі калоші (Тют., Вир, 1964, 368).

◊ Посади́ти в кало́шу кого — поставити когось у дуже незручне становище. Аж нетерпеливився [Павлусь] — в класі ще хлопцям розповісти і в дворі теж. От посадить Славку в калошу, задаваку (Головко, II, 1957, 268); Сі́сти в кало́шу — зазнати невдачі в чому-небудь; потрапити в дуже незручне становище.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 79.