ПОПА́ДЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до попадя́. Поглянув пан-отець на свою попадьку (Сл. Гр.); — Він мені ще по семінарії знайомий, а вона… вона, кажуть, у нього теє… веселенька попадька (Мирний, III, 1954, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 181.

Попадька, ки, ж. Ум. отъ попадя.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 320.