ПОНИ́ЖУВАТИ, ую, уєш і ПОНИЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОНИ́ЗИТИ, и́жу, и́зиш, док., перех.
1. Зменшувати висоту, робити нижчим рівень чогось. * Образно. Понизила свій лет душа крилата, Слова взялися в серці гіркотою; Ганявся ти, царя минувши, ката, За лядською ворожою марою (Зеров, Вибр., 1966, 436).
2. Зменшувати, ослабляти ступінь вияву чого-небудь. Близькість снігових вершин занадто понижує темперауру (Л. Укр., V, 1952, 360); // Робити тихшим (голос, звук). — Чи тут дівка Христя? — понижаючи голос, спитався Свирид (Мирний, III, 1954, 236); Діденко понизив голос до шепоту (Головко, II, 1957, 517); // Спричиняти послаблення величі чого-небудь. Гуцул. Іде, виблискує барткою на сонці. Я і зрадів, і… якось образливо стало за цю первобутню красу, що її потоптала і понизила людина своєю присутністю (Хотк., II, 1966, 314).
3. Робити нижчим тон звучання (голосу, струни і т. ін.).
4. Переводити на нижчу посаду. [Котовський:] Тебе я, Оксен, не раз уже осмикував, а ти все ще своєї? .. Я понижаю тебе по службі — Кіндрат нехай замінить (Тич., І, 1957, 269).
5. розм. Те саме, що прини́жувати 1. — Не сумніваюся, що знайдуться такі, що.. будуть мене понижувати в твоїх очах (Фр., VI, 1951, 382); Його слова були такого роду, що його не понижали, а між цим не давали ворогові зачіпки (Хотк., II, 1966, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 160.