ПОМЕЛО́, а́, с. Палиця з прив’язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. [Степан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело! (Кроп., II, 1958, 61); Тут уже й гості почали злітатися: хто у вікно на помелі скаче, хто в двері на лопаті суне (Стельмах, II, 1962, 306); * Образно. Над музиками і танцюристами в’ється помело пилюки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 213); * У порівн. Дим від пожарища тягнувся довгим чорним помелом у поле через городи (Збан., Ліс. красуня, 1955, 27); // Те саме, що мітла́

1.

2. перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають. — Та щоб дурної сокири позичити, то треба на це аж дозволу чоловіка? Він, кажеш, господар… А хто ти в нього? Помело? Наймичка? (Вільде, На порозі, 1955, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 115.

Помело, ла, с.

1) Метла. Зробив батько помело, — три дні хати не мело. Чуб. V. 1136.

2) Тряпка на длинной палкѣ для чищенія трубъ отъ сажи. Харьк.

3) Раст. Viscum album, омела. Вх. Лем. 453. Ум. Помельце́. Помельце замело. ЕЗ. V. 128.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 294.

помело́ — палиця з прив’язаним до неї на кінці пучком гілок, перев. хвойних, ганчірок і т. ін. для вимі­тання золи з печей, для прочи­щання димоходів; мітла; з одного боку, помело асоціюється з вогнем і піччю, тому ні піч, ні в печі не вимітали хатнім віником, бо це гріх, з другого, — помело асоці­юється з нечистою силою, відь­мою, оскільки, за повір’ями, ці си­ли літають на помелі (пор. у М. Стельмаха: «Тут уже й гості по­чали злітатися: хто у вікна на по­мелі скаче, хто в двері на лопаті суне»); у народі відома лайли­ва формула: «Відьмине помело!»; уособлює також слабохарактерну людину, якою помикають: «Зона в хаті замість помела»; жартують: «Прийшло помело, що у віхтя в гостях було»; див. ще мітла́ 1. [Сте­пан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело (М. Кропивницький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 468.