МІТЛА́., и, ж. І. Великий віник, часто прикріплений до довгої палиці. [Xимка (замітав двір мітлою):] Людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в цих хазяїнів (Н.-Лев., II, 1956, 523); Десь чується шурхіт мітли двірника. Доноситься здалеку дзенькіт трамвая… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 8); * Образно. Гітлерівська мітла була дуже густою, мела підряд, з тим розрахунком, щоб виловити і винищити всіх, хто хоч і не був, але міг бути учасником партизанської чи підпільної боротьби з окупантами (Коз., Гарячі руки, 1960, 7); * У порівн. Одна товста гілляка захопила цілий рядок дівчат і, наче мітла, змела їх з полудрабка (Н.-Лев., II, 1956, 31).

◊ [Залі́зною] мітло́ю гна́ти (виганя́ти, ви́гнати, виміта́ти, ви́мести і т. ін.) — рішуче звільнятися від кого-, чого-небудь. — Скільки я вже заходив до кооперативу.. Гвіздки є? Нема! Ремінь є? Нема! Кооператор, кажу. Гнати б отакого кооператора мітлою!.. (Ковінька, Кутя.., 1960, 45); Сильна робітничо-селянська влада придушує всякі білогвардійські змови, влаштовані проти неї. Залізною мітлою виганяє вона зрадників із своїх рядів (Ленін, ЗО, 1951, 5); — А от на звітно-виборчих зборах слід мітлою вимести безвідповідальні ревкомісії (Вишня, І, 1956,437); Під мітлу́ виміта́ти — без залишку, начисто, зовсім забирати, знищувати і т. ін. Насувався голод.., а "рятівники" [інтервенти] тим часом під мітлу вимітали всі запаси хліба, що були в порту (Гончар, II, 1959, 35).

2. розм. Те саме, що коме́та. Мітла огненная зійшла. І степ і гори осіяла (Шевч., II, 1963, 362); На вечірньому небі з’явилася велетенська червона мітла (Кач., II, 1958, 442).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 756.

Мітла́, ли, ж.

1) Метла. Ой я тую далекую мітлами помечу, а до сеї близенької соколом полечу. Чуб. V. 26.

2) Комета. Мнж. 148.

8) Раст. = Мітлиця ж. Вх. Пч. І. 8.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 433.

мітла́ —

1) великий віник, часто прикріплений до довгої палиці; як і віник, мітла (метіння) символізує чистоту, затишок (передусім у дво­рі), тому кажуть: «Вимету разком та вивезу візком», «Як мітлою зме­тено», «Перше свій двір позамітай, а потім чужий»; уособлює зміну хазяїна, порядків: «Всяка (кожна) мітла по-своєму мете», «Нова міт­ла по-новому мете», «Нова мітла добре замітає, бо за собою нічого не лишає», «Нова мітла чисто ме­те, а обламається — під лавкою ва­ляється»; асоціюється з нечистою силою, зокрема чортом і відьмою, які нібито літають верхи на мітлі (помелі): «На мітлі літають тільки відьми» (див. ще у М. Гоголя «Ве­чори на хуторі біля Диканьки»);

2) народна назва коме́ти (див.); за євангельською легендою, народ­ження Христа було ознаменовано появою комети над Віфліємом — містом, яке вважалося батьківщи­ною легендарного царя Давида й усієї його династії, до якої, за євангельською традицією, нале­жав нібито Христос; Йосип Обручинк, тобто «заручений» з Дівою Марією, матір’ю Христа, також походив з роду царя Давида, але жив бідняком у Назареті, займа­ючись теслярством. Над самим Віфлеємом, боком, Мітла огнен­ная зійшла. І степ і гори осіяла (Т. Шевченко); Тільки явиться на небі мітла, то буде війна (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 370.