ПОЛЯ́НИ, ля́н, мн. (одн. поля́нин, а, ч.; поля́нка, и, ж.). Східнослов’янське плем’я, яке жило в Середньому Подніпров’ї. Область середньої течії Дніпра, навколо Києва, що став згодом центром древньоруської держави, була зайнята полянами (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 357); Поляни, сіверяни, кривичі, в’ятичі були не що інше, як територіальні союзи, які об’єднували людей різного походження (Наука.., 2, 1970, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 108.

поля́ни (оди. ч. поля́нин, ж. поля́нка) — східнослов’янське плем’я, яке мешкало в Середньому По­дніпров’ї від Росі до Ірпеня в сере­дині І тис. н. є.; востаннє назва по­ля́низгадується в літопису від 844 р. — після того тільки назва Русь; див. ще по́ле.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 468.