ПОЛОНИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до полони́на. Ой піду я в полонинку білі вівці пасти (Коломийки, 1969, 58); Яка ж тота полонинка по весні весела, як овечки у ню ідуть із кожного села!.. (Коцюб., II, 1955, 320); От і полонинка ся. Аж сміється, зелена (Хотк., II, 1966, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 94.

Полонинка, ки, ж.

1) Ум. отъ полонина. Пішли вівці в полонинку самі біленькії. Гол. І. 229.

2) Обрядовая пѣсня, которая поется во время выгона гуцулами скота въ полонини. Шух. І. 197.

3) Раст. Anthus spinoletta L. Вх. Зн. 52.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 287.