ПОЛОНИ́НА, и, ж. Безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, яка використовується для пасовиська та сінокосу. В гарячий літній день у полонині Рядами овечки лежали, В глибоких думах жвачку жвали, — Пастух дрімав у холодку в ялині (Фр., XIII, 1954, 170); Степан.. чув,.. як дзвенить близько між скелями потік, як реве десь на полонинах худоба (Скл., Карпати, II, 1954, 18); * Образно. Над ними [горами] розстелилося небо, ся полонина небесна, де випасаються зорі, як білі овечки (Коцюб., II, 1955, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 94.

Полонина, ни, ж. Горная равнина, пастбище на вершинахъ горъ. Шух. І. 184. Ой висока полонина з вітром говорила. Шух. І. 200. Ум. Полонинка. Шух. І. 198. Полони́ночка. ЕЗ. V. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 287.

полони́на—

1) (зменшені — полони́нка, полони́ночка) народна на­зва безлісої ділянки верхнього по­ясу Українських Карпат, що вико­ристовується для пасовиська та сі­нокосу; весняний вихід худоби, спрямований на полонини (Гу­цульщина), у Олександра Олеся: «Полонинський хід рушає, Поло­нинський хід іде — Вся Гуцульщина співає». Ой висока полонина з вітром говорила (пісня); У високій полонині та на калиночці Співав го­луб співаночку своїй голубочці (ко­ломийка);Пішли вівці в полонинку самі біленькії (Я. Головацький);

2) тільки полони́нка — обрядова пісня, яку співають дівчата-гуцулки під час вигону худоби на поло­нини; звучить як тужлива пісня розлуки з парубками до осені.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 466.