ПОКЛА́СТИ1, аду́, аде́ш, док., перех.
1. що. Помістити куди-небудь, розмістити десь. Він сів коло дверей на кам’яних східцях і поклав шапку коло себе (Н.-Лев., II, 1956, 268); Білий, в глибокій дрімоті, схилився старець, поклав на долоні зажурене чоло (Коцюб., II, 1955, 303); Тимко поклав зброю у бокову кишеню (Тют., Вир, 1964, 354); Похоронили Олексія, Поклали квіти на могилу… (Тарн., З дал. дороги, 1961, 462); // Скласти що-небудь в одне місце, в певному порядку. В один день увесь лан Тихонів і зжали, і пов’язали, і у копи поклали (Кв.-Осн., II, 1956, 148); // Припинити якесь заняття, відклавши вбік знаряддя, об’єкт дії і т. ін. Мені дуже хочеться на цьому місці покласти перо, таке слабе і немічне, щоб описати те, що я побачив (Коцюб., III, 1956, 141); Книжки в Павла що не рік, то трудніші. Мучить, мучить себе, та й ні — покладе книжку (Головко, II, 1957, 421); // Внести на збереження (до ощадної каси, банку і т. ін.); // Додати, всипати що-небудь у страву.
◊ Го́лову під соки́ру покла́сти за кого-що — те саме, що Голово́ю ручи́тися за кого-що (див. голова́). — Але що він прямує до однієї матеріальності, я за це ладен хоч би й голову під сокиру покласти (Н.-Лев., V, 1966, 277); Покла́сти бага́ття (вого́нь, ва́тру) — розпалити багаття. Чи не покласти ватру? Побачить [Марічка] вогонь і буде знати, куди вернутись (Коцюб., II, 1955, 347); Покла́сти до своє́ї кише́ні (собі́ в кише́ню) див. кише́ня; Покла́сти зу́би на поли́цю — терплячи нестатки, обмежити себе в найнеобхіднішому; не маючи харчів, голодувати якийсь час. Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю… (Стельмах, І, 1962, 95); Покла́сти ла́пки див. ла́пка; Покла́сти на зуб (на зу́би) див. зуб; Покла́сти під сукно́ (під спуд) що — відкласти вирішення якої-небудь справи на невизначений час. [Галушка:] Писав я.. в район, але там поклали під сукно в канцелярії (Корн., І, 1955, 297); Покла́сти я́йця (яє́чка) — знестися, відкласти яйця (про птахів, змій, комах і т. ін.). Де покласти, клопочеться птичка, Три яєчка свої голубі (Ус., Листя.., 1956, 145).
2. Помістити когось куди-небудь у лежачому положенні; примусити кого-небудь лягти. Дома дівчинку зараз роздягли і поклали в ліжко, бо в неї почався напад пропасниці (Л. Укр., III, 1952, 635); Лайкою і погрозами Гуменний поклав їх [мадьярів] на землю і наказав чекати команди (Гончар, Новели, 1954, 17); Божевільних коней спіймали між тополями, очистили сани від снігу і поклали на них поранених (Тют., Вир, 1964, 528); // Влаштувати на нічліг. На ніч поклали мене в кімнаті, де я родився (Коцюб., II, 1955, 358); — А цю чорнобривку,-— баба з удаваною суворістю озирнула Вутаньку, — ми біля порога покладем (Гончар, II, 1959, 166); // Помістити в лікарню, госпіталь і т. ін. для лікування. Лікар Александрійський сказав негайно покласти Шевченка в госпіталь до повного видужання (Тулуб, В степу.., 1964, 224).
Покла́сти на [оби́дві] лопа́тки див. лопа́тка; Покла́сти спа́ти — помістити в ліжко, колиску і т. ін. для сну. Фросина Данилівна поклала Бориса спати, а сама, погасивши світло, прикипіла до вікна (Хижняк, Тамара, 1959, 136).
3. перен., розм. Вбити, знищити. Багато ворогів поклав я по долині, Котрі ж зістались, розігнав по полі (Л. Укр., І, 1951, 334); Андрій пригадав фронтовий епізод, коли Зіна поклала з автомата шестеро гітлерівців (Гур., Життя.., 1954, 9).
◊ Покла́сти в домови́ну (в моги́лу) кого — довести до смерті кого-небудь, прискорити чиюсь смерть. Франко не був певний, що на його долю, як він писав, не лишилася частина тих ударів, які поклали в могилу славного поета [К. Гавлічка-Боровського] (Вітч., 5, 1956, 143); Покла́сти тру́пом — повбивати. Умить вибігло двоє других з двох ворожих таборів і обох на місці трупом поклали… (Кобр., Вибр., 1954, 184); Тоді, завдяки блискучому маневру Ганнібала, римляни одразу змушені були відбиватися на чотири сторони, і карфагенське військо поклало на місці трупом майже всіх римлян (Ю. Янов., II, 1958, 231).
4. Розмістити що-небудь на якійсь поверхні, покриваючи її (всю або частково). На кибалку, над самим лобом, поклала [Мотря] вузеньку стрічку з золотої парчі (Н.-Лев., II, 1956, 275); З’явився хірург і поклав на обличчя йому білу марлеву маску (Довж., І, 1958, 305); // Нанести, накласти на якусь поверхню шар чого-небудь; замалювати щось. [Єгиптянин:] Сю постать я б зробив далеко вище, а тую нижче, не жовтогарячу, але червону фарбу тут поклав би (Л. Укр., II, 1951, 245); На лице поклала [Любов Прохорівна] зайвий шар пухкої пудри, щоб блідість свою на неї звернути (Ле, Міжгір’я, 1953, 114); * Образно. [Джонатан:] Ще б не пора тим рокам стільки срібла на чорні кучері твої покласти (Л. Укр., III, 1952, 103); І на шибках дитячого будинку сонце поклало червоні мазки (Головко, І, 1957, 182); // Поставити на чомусь якийсь знак, помітку, зробити відбиток чого-небудь. Покласти печатку на довідку; // у сполуч. із сл. печатка, відбиток, тавро і т. ін., перен. Лишити слід, зробити певний вплив і т. ін. Та проклята панщина, що заїла стільки людей, поклала свою печатку й на Харитона (Коцюб., І, 1955, 438); На вигляд було їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Головко, II, 1957, 451); Поклав [Т. Шевченко) могутню печать свого таланту буквально на всю українську демократичну поезію (Криж., М. Рильський, 1960, 14).
◊ Покла́сти на му́зику (но́ти) думки́, вра́ження, спо́гади і т. ін. — відтворити в музиці думки, враження, спогади і т. ін. Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (С. Ол., Леся, 1960, 43); Покла́сти на му́зику (но́ти) ві́рші — написати музику на вірші. Захоплений неперевершеною майстерністю, з якою Кропивницький читав поему Шевченка «Причинна», Крижанівський вибрав з неї дев’ять строф і поклав їх на музику (Вітч., 6, 1965, 194); Покла́сти на папі́р: а) нанести на папір зображення чого-небудь, намалювати. Тепер, коли цятки краски знов злились в далеку картину, мені хочеться покласти сю картину на папір (Л. Укр., III, 1952, 598); б) викласти, описати словами (віршами). Ти [поет] можеш душу вилити в рядках, Жагучу мрію на папір покласти (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 40).
5. Накласти у певній кількості (про їжу). — Аркадій! тобі покласти ще крему? (Коцюб., II, 1955, 389); Кок, знаючи апетит своїх товаришів, кожному поклав по три великі котлети (Трубл., І, 1955, 173).
6. заст., спец. Те саме, що збудува́ти. Поклали новий монастир (Сл. Гр.); Два роки минуло, заки [Федір] поклав хату (Стеф., І, 1949, 129); // Настелити (про підлогу, стелю).
7. у сполуч. із сл. початок, кінець, край і т. ін. Виконати, зробити те, що виражено іменником. Початок якісно новому етапові в розвитку культур братніх народів поклав Великий Жовтень (Ком. Укр., 5, 1967, 76); Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені (Коцюб., І, 1955, 204); Поклавши край пануванню експлуататорських класів, Великий Жовтень поклав край всякому.. гнітові (Рильський, III, 1956, 144).
◊ Покла́сти вину́ (прови́ну) на кого — те саме, що Скла́сти вину́ на кого (див. вина́); Покла́сти в осно́ву — прийнявши щось за вихідне, основне, визначальне, керуватися ним. Увібравши в себе все краще, що було створено мистецтвом віками, соціалістичний реалізм в основу основ відображення дійсності поклав комуністичну партійність як найвищий прояв прогресивної ідейності (Мист., 5, 1961, 12); Покла́сти гнів на кого— розсердитися, розгніватися на кого-небудь. — Я до тебе по-доброму, а ти так до мене? Як ти така, покладу гнів на тебе до самої смерті і на поріг до тебе не ступлю (Вас., II, 1959, 282); Не тільки люди, але й боги поклали гнів на вбогих пасинків села, у яких тільки й землі, що за нігтями (Стельмах, І, 1962, 187); Покла́сти осно́ву чому — створити те, що є вихідним, початковим, основним для чого-небудь. Саме І. І. Срезневський поклав основу історичному вивченню російської мови в її зв’язку з іншими слов’янськими мовами, насамперед з українською і білоруською (Мовозн., XIII, 1955, 15); Покла́сти покло́ни (поклі́н): а) низько вклонитися під час молитви. Поклала три поклони перед образами, напилась свяченої води та й пішла на кладовище (Н.-Лев., III, 1956, 257); б) низько вклонитися, віддаючи шану кому, чому-небудь. Поклавши три доземних поклони, Олександр Васильович підвівся на ноги (Добр., Очак. розмир, 1965, 73); Покла́сти хрест на се́бе, заст. — перехреститися. Вона конвульсійним рухом поклала на себе великий хрест (Коцюб., І, 1958, 277).
8. перен., розм. Призначити, визначити (плату, ціну і т. ін.). Директор поклав їм плату по три карбованці на місяць на панських харчах (Н.-Лев., II, 1956, 200); — А яку ви, господарю найдобріший, покладете ціну за цього красюка? — Циган картинно напівобернув коня, щоб ми всі побачили його лебедину шию (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 80).
9. спец. Надати певного напряму рухові (літака або судна). Покласти літак на зворотний курс.
$ Покла́сти на пле́чі чиї, кому — поставити когось перед необхідністю виконання, здійснення чого-небудь. Історія поклала на плечі КПРС завдання, за розв’язання яких ніколи ще не бралася жодна партія в світі (Ком. Укр., 4, 1967, 6); Покла́сти [собі́] за мету́; Покла́сти [собі́] завда́нням — намітити, визначити що-небудь для здійснення. Партія Леніна в третій п’ятирічці поклала за мету — в найближчі 10-15 років догнати і перегнати найбільші капіталістичні країни і в економічному відношенні (Тич., III, 1957, 79); Це ж він поклав собі завданням утворити зразкову артіль на жах ворогам (Епік, Тв., 1958, 34).
ПОКЛА́СТИ2 див. поклада́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 28 - 29.