ПОДОРОЖИ́ТИ, жу́, жи́ш. Док. до дорожи́ти 1. Чекав [Шайба], що коли так скаже, то його зупинять, попросять залишитись тут, в управлінні. Але ним не подорожили (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 754.