ПОДИРА́ТИ, а́є, недок., перех. і без додатка, розм. Виклика́ти тремтіння, озноб.

◊ Моро́з подира́є по́за шкі́рою (по́#за шку́рою, по шкі́рі, по́за спи́ною і т. ін.) див. моро́з.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 743.

Подирати, раю, єш, гл. Драть, рвать. Переносно: ругать. Як бере, то свого батька дере, а як віддава, то твого подира. Ком. II. № 346.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 241.